Багато громадських активістів повірили у боротьбу з корупцією, а вона їх вбиває – Микола Сурженко
Корупції в Україні не стало менше, але її не стало і більше. Я б сказав, що вона знайшла нові прояви і замаскувалася. У тому числі замаскувалася і у форму боротьби з корупцією.
Єдине, що можна приємно констатувати, що дійсно зараз в правоохоронних органах є нові люди, які справді горять ідеєю зробити щось добре для нашої держави, для області, для міста Суми. Я маю на увазі і прокуратуру, і навіть поліцію, і СБУ. По роду моєї громадської діяльності доводилося з ними неодноразово зіштовхуватися, і там є досить хороші молоді спеціалісти, які горять самою ідеєю подолати корупцію.
Проте в Україні ніколи ми її не подолаємо, так само як її не подолав і весь світ. Корупція існує і в розвинених країнах, в США, в Італії, ми чуємо про корупційні скандали там постійно. Так само ніколи не подолають її особливо тоталітарні держави, адже по-суті це феодальний устрій, який корупцію сприймає як дещо природнє.
Людство не знайшло нічого кращого в боротьбі з цим явищем, ніж розстрільні команди, гільйотина чи побиття камінням. Так само людство нічого кращого не винайшло в методах превенції і кари за злочин вчинення смертного гріха. Разом з тим, можна сказати, що окрім корупції людство так само нічого кращого не вигадало, адже вона є інструментом подолання бюрократичної системи сучасного світу.
Корупція на побутовому рівні присутня в усіх сферах життєдіяльності нашого народу: лікарю треба дати, вчителю треба дати, ну як не дати добрим людям, які роблять хорошу справу! Знаєте, «свій до свого по своє» - це споконвічне сакральне правило українського народу. Звідки воно з’явилося? Ми пам’ятаємо, що українці довгий час не мали своєї держави, і знавісніли до будь-яких проявів державності, в тому числі своєї, яку ми отримали у 1991-му році. По суті корупція – це запорука вільності нашого народу. Тож, якщо говорити мовою тролінгу,- подолати корупцію можна лише декриміналізувавши її.
Дуже багато авантюристів, громадських активістів повірили у цю боротьбу з корупцією і почали також боротися. А корупція їх вбиває. Наприклад наш приятель, Анатолій Жук півтора роки своїх віддав на те, щоб викривати страшні факти корупції у нашому місті та області. Це і судимість міського голови Конотопу, це і питання євродворів за завищеною вдвічі ціною, це і питання систем комунікацій міських, і питання щодо останніх років перед банкрутством КП «Сумижитло». Це мільйони і мільйони гривень.
Знаючи від близьких людей, якими справами займався Анатолій у співпраці з НАЗК і НАБУ,- у мене виникають величезні сумніви, що там мало місце побутове вбивство. Дуже дивно чути деякі речі від вищих правоохоронних органів країни, від В’ячеслава Аброськіна в тому числі, який прямо ще без суду та слідства назвав винною сім’ю Анатолія Жука.
Так от, з корупцією питання навіть не до системи, бо система буде пручатися громадянському тиску. По-суті, саме існування держави і народу в ній – це протистояння державного апарату і громадянського суспільства. Тут питання до свідомості нації. Коли нація усвідомить свою відповідальність за те, що вона сама зрощує цю корупцію і припинить це робити – лише тоді можна буде сказати, що ми якимось чином можемо вплинути, щоб цього явища у державі не було.