Logo
Версія для друку

Містотворення чи бізнес: Який шлях обирає Україна?

Містотворення чи бізнес: Який шлях обирає Україна?

Мешканці українських міст, на жаль, все більше розуміють марність сподівань на перетворення українських населених пунктів у комфортні міста європейського типу. На це є багато причин.

По-перше, житлова забудова, при її, начебто, зростанні, не вирішує проблеми тих, хто потребує поліпшення житлових умов. Тому існує дефіцит житлової площі в малозабезпечених сім`ях і, як наслідок, – висока щільність (перенаселеність квартир).

По-друге, непропорційно багато міської території відведено під виробничі потреби. Те, що в Європі звичайно розміщують за містом, у нас знаходиться у середмісті. Плани розвитку навіть невеликих міст передбачають їх подальше розростання, нехтуючи інфраструктурою, парками, публічними просторами, викликаючи їх дефіцит.

Окрім того, ми і далі спостерігаємо хиби радянської доби – мікрорайонна, а не квартальна забудова, з дефіцитом належної мережі вулиць і вуличного простору, що впливає на транспортну доступність і можливість паркування.

Інфраструктура створюється в мінімальних розмірах. Замість того, щоб всі перші поверхи відводити під сферу послуг та комерцію, – вулиці, двори, прибудинкові території наповнюються численними кіосками і цілими комплексами МАФів, підтверджуючи тотальність урбаністичної корупції.

В радянський час дефіцит парків і зелених зон намагалися компенсувати великими дворами, але згодом і вони забудувались «підприємливим» бізнесом. І хоча загальна щільність житлової забудови в Україні не набагато вища за європейську, але значно вища заселеність у поєднанні з незабезпеченістю інфраструктурою невідворотно зіштовхує людей в обмеженому життєвому просторі. Тіснота на дорогах, тротуарах, у дворах. Водій заважає велосипедисту, велосипедист – пішоходу, любитель повеселитись – бажаючому спокою. Всім разом заважає бізнес, який нахабно лізе у двори.

Місто можна прибрати, освітити, навіть влаштувати тротуар з плитки та поставити лавки. Але вже не можливо позбутись тісноти, шуму і конкуренції за простір, що робить людей невпевненими і агресивними.

Ті, кому особливо тісно, хочуть позбавитись тих, хто заважає. Типовим рішеннями української урбаністики є закриття центру чи елітного кварталу, відгородившись від «гетто» житлових мікрорайонів, знесення кіосків заради концентрації торгівлі у величезних супермаркетах відомих мереж…

Сучасне українське місто навряд чи стане європейським, схожим на той же Копенгаген, де більшість мешканців працює в тому ж районі, де живе. Тому низька якість життєвого середовища, відсутність зрозумілої і ефективної містобудівної політики підштовхує все більшу частину населення до пошуку комфортного життя за межами країни.

Містобудування сьогодні в нас не є творенням повноцінного (комфортного, безпечного та естетично привабливого) життєвого середовища для людей, а перетворилося в звичайний бізнес.

Зміни до містобудівного законодавства та зусилля влади направлені на те, щоб містобудівна документація була якомога примітивнішою (менш конкретною і однозначною), аби, так звана «еліта», могла будувати, що хоче і де хоче, не зважаючи на потреби населення.

Дозвільно-погоджувальні процедури відміняються або максимально спрощуються, а система архітектурно-будівельного контролю робиться такою, щоб не заважати свавіллю будівельного бізнесу та не дати громаді можливості вчасно зупинити незаконну забудову чи виправити містобудівні порушення.

Завдяки слабкому та корумпованому архітектурно-містобудівному регулюванню і контролю, будь-яка вільна земельна ділянка забудовується тим, що приносить чиновнику-бізнесмену найбільший прибуток.

Не випадково вільні міські території забудовуються не дитсадками, школами, бібліотеками чи лікарнями. Ті, хто приймає рішення такими послугами забезпечені в повному обсязі. А найбільш показовим є системне ущільнення кварталів житлової забудови при тому, що населення більшості міст стабільно і багато років скорочується.

Вказане будівництво вже давно не вирішує питання забезпечення житлом осіб, що його потребують, тому на квартирній черзі воно ніяк не позначається. Так само, як не позначається будівництво виробничих потужностей на достатку населення та рівні бідності, якщо відсутній справедливий і обґрунтований розподіл результатів праці.

Творення міста – це особливий процес людської діяльності. Продукт цієї діяльності не можливо піти і замінити, як телефон, праску чи автомобіль у випадку помилки або невиправданих очікувань. Тому формування міста має бути особливо виваженою, спільною і відповідальною справою в інтересах населення, а не чиновника чи бізнесмена.

Та нинішня дерегуляція містобудівної діяльності залишає за межами впливу на планування й розвиток територій найбільш важливу частину процесу – населення з його реальними потребами й інтересами.

В Європі, Сполучених Штатах Америки та інших країнах співучасть громади в містобудівних процесах почала розвиватись з 60-70 років минулого століття. З 80-х років принципи містобудівної співучасті вже викладалися в архітектурних школах провідних країн світу. Україна йде в зворотному напрямку.

У 2019 році набрали чинності зміни до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», якими «прибрали» вимогу обов`язковості створення погоджувальної комісії у випадку незгоди населення з проектними рішеннями містобудівної документації. І місцева влада цим сповна користується, отримуючи швидкі особисті вигоди.

Однак «дикий» ринок в забудові територій не може замінити продуманої та людино орієнтованої містобудівної політики, тому всі хиби та порушення містобудівних принципів дуже швидко вплинуть на якість міського простору, зроблять його менш комфортним і привабливим, як для населення так і для інвестора чи бізнесу. Тому логічним висновком є думка, що такі зміни в містобудівному законодавстві потрібні тим, кого особливо комфортність і безпека наших міст не турбує.

І все ж, незважаючи на наявну сьогодні пасивність та розрізненість, населення, свідоме демократичне суспільство має бути здатним відстояти і зберегти право на своє майбутнє, на місто своєї мрії.

І останнє. Професія архітектор може дуже швидко зникнути, якщо вона не буде слугувати суспільству, вирішуючи складні завдання творення життєвого середовища, прогнозування і проектування майбутнього.

Комп`ютерні, графічні технології в руках не надто принципового випускника не профільного вишу більше влаштують чиновника чи будівельного інвестора, ніж людино орієнтована професійна позиція досвідченого архітектора.

ДумайТе!

Останні з Олег Павленко

Усі права захищені, використання матеріалів, тільки з гіперпосиланням на СпецКор-Media © | 2017-2020