Еліта чи не еліта? Ось в чому питання
Все частіше ми чуємо слово «еліта», реагуємо по різному, хто з надією на краще майбутнє, хто як орієнтир в житті, а хто і з пролетарською образою, але реагуємо. Така різна реакція зрозуміла – нам ніколи не пояснювали, що це, хто це і головне навіщо. Ні одне з поколінь громадян сучасної України не має чіткого уявлення про це слово та категорію людей, що стоять за ним. На жаль…
Всі ми спираємось на власний досвід спілкування з так званою елітою. У всіх він свій, специфічний і наслідки теж різні. Якщо пригадати відому теорію шести рукостискань, то виявиться, що еліта не так вже далека від нас і ми маємо можливість на неї впливати. Якщо захочемо, звісно. Але є одне але.
Для когось еліта - це голова сільради, а для когось і президент не респондент. Особисто якось промоделював і виявилось, що менше кроків у мене і до президентів, як наших так і, наприклад, американських чи європейських, та що там, до самого Папи Римського. Це я до чого? Світ менший ніж виглядає через телевізор.
Цитата 1. Хто винен?
Повернемося до наших, перепрошую, до нашої еліти. У класиці під елітою розуміють найкращих, найдостойніших та найталановитіших представників суспільства в окремих галузях знань, напрямах чи видах діяльності. Але то ідеалістична теорія, а насправді еліта то найуспішніші з тих, що є на даний момент. Тут і тепер. А як ви хотіли?
Не можуть же всі спортсмени бути олімпійцями, науковці – нобелівськими лауреатами, а священики – пророками? Це риторичне питання, але життя є життя і на одиниці окремих історичних постатей рівнятися не зовсім правильно. Ще не ясно, що би зробили ті постаті в іншу епоху, за інших обставин та знаючи всі історичні наслідки.
От і виходить, що еліта то найспритніші у всіх сенсах цього слова люди, які завдяки активності мають владу, статки чи статус та здібності, що дозволяє їм впливати на наше з вами життя. Вони не те що не ідеальні, не ті на кого ми сподівались, а іноді навіть загрозу становлять. Але маємо те, що маємо, як сказав один з представників української політичної еліти, який "всіх кольорів був", але майже чистим залишився.
Цитата 2. Що робити?
Ви спитаєте - любити чи не любити еліту? Відповім – по-перше, знати її потрібно, розуміти куди йде вона і куди нам з вами треба, по-друге, контролювати її весь час потрібно, щоб не нахабніла, а по-третє, змінювати у певний спосіб, щоб не вважала себе недоторканою кастою.
Приклади потрібні? На планеті сім мільярдів людей, але лише кілька тисяч розуміють за що Нобелівську премію дають. Лауреатів ми всі поважаємо, тому що віримо експертам, бо пересічні люди не спроможні опанувати рівень сучасних розробок. Але от в футболі чи політиці у нас всі експерти, не заткнеш. Давайте може не лише інших критикувати, а й себе реально оцінювати?
Про контроль з заміною ще додам. Різні форми бувають, і цивілізовані правові, і стихійні революційні, іноді криваві. І це не лише про політику, іноді наукові та технічні відкриття життю всього людства загрожують, соціальні та економічні експерименти теж буває цілі країни руйнують, покоління потім проходять, ніж щось стабілізується. І це все еліта робить, а тому, що дозволили, недогледіли, повірили та виконали.
Давайте іноді дослухатися не лише до емоцій, а й до фактів. Зрозуміти проблему зміни поколінь, сприймати це не як трагедію, а природній процес. Сприймати зміну цінностей та пріоритетів поколінь не як помилку та образу, а як майбутнє. Врешті решт зрозуміти, що економіка є в основі багатьох процесів та подій, а медійні картинки є лише прикриттям. Не робити кумирів штучно, але оцінювати за справами, а не за промовами. Дати можливість рости молодій Україні.