Страхи, віруси та архітектура
Архітектура – це галузь людської діяльності, яка забезпечує суспільство життєвим середовищем – комфортним чи не дуже, безпечним чи ні, привабливим чи потворним.
І час від часу виникає необхідність звірити потреби і запити її споживача з тим, що пропонує містобудівна галузь.
Багаторічна невизначеність із тим, яке суспільство ми будуємо, лягла тягарем на вибір орієнтирів, як у планувальній структурі населених місць, так і у розвитку архітектури вцілому.
Будівельний бізнес, використовуючи слабкість державних інституцій, прагне до максимальних прибутків при мінімальних затратах. Тому не комфортне, агресивне середовище, створене без продуманої «людиноорієнтованості», віддячує нам сповна.
Впевненість, емоційна рівновага, безпека – це те, що, в першу чергу, потребує мешканець міста від життєвого середовища. І архітектура своїми засобами має пробуджувати в ньому відчуття довіри та захищеності. Байдужа, нудна і невиразна архітектура створює негативні емоції, шкодить здоров`ю і психіці. Тривале перебування поряд з безликими довгими сірими фасадами нашої масової житлової забудови підсвідомо викликає відчуття пригніченості, безвиході, депресивні настрої.
Міста виникали з потреби захисту від зовнішніх ворогів. Світ змінюється і загрози також. Приходять епідемії і пандемії, змінюючи страхи людей. Організація життєвого простору може або поглиблювати їх, або згладжувати. Події вересня 2011 року продемонстрували неефективність парканів і огорожв якості забезпечення захищеності від терористичних актів. І сьогодні суцільні масивні огорожі навпаки викликають тривогу і нагадують пастки.
Непропорційно великі будівлі «тиснуть» на відвідувачів та викликають невпевненість. Райони і місця, з якими у людини не виникає позитивного емоційного зв`язку, асоціюються у городян з високим рівнем агресії і криміналу.Зате історична забудова з її зрозумілими образними рядами несвідомо пов’язується зі стабільністю.
І ще один страх– від небезпечності наших вулиць та високої смертності на них у ДТП. Все це є наслідком нерозумної організації руху і транспортних мереж. Практика планування європейських міст із пріоритетом пішохода і велосипедиста перед приватним автотранспортом – приклад його подолання.
Загрози від безхатченків і жебраків, або навіть від перспективи вступати з ними в контакт,у цивілізованому світі на рівні суспільства і громади,долаються шляхом недопущення зростання матеріальної нерівності, доступним соціальним захистом і розумним рівномірним розселенням.
Які ще ліки може запропонувати архітектура?
Одним з рішень міських проблем може бути так звана «капучинізація простору» - наповнення життєвого середовища архітектурними формами, активностями, інфраструктурою, яка користується попитом у населення. Таким чином, формується образ «місця для своїх», яке вже здається зрозумілим і безпечним.
Страхи непривітних під`їздів багатоповерхівок , що виникають на межі власної (безпечної) території, можливо подолати шляхом облаштування їх скляними дверима (замість металевих), які дають можливість бачити, що відбувається у вхідній зоні. Будівлі, де перші поверхи мають вітрини і прозорі двері, сприймаються, як більш безпечні.
Подоланням страхів і невпевненості є також влаштування належної кількості та якості громадських просторів, які заохочують соціальну активність і взаємодію людей; достатність інсоляції, зелених насаджень та інфраструктури життєзабезпечення.
Залученість громади до облаштування свого життєвого середовища, поважне ставлення до традицій, використання сучасних технологій і матеріалів, дбайливе і екологічне використання ресурсів поєднане з розумними містобудівними іпланувальними рішеннями здатні «лікувати» міста.
Епідемії, пандемії, природні катаклізми у світі – не випадковість. Це плата людства за ігнорування законів світобудови. За жадібність, за неготовність гармонійно співіснувати у багатогранному світі. Це, як альтернатива глобальній кризі чи війні, до якої світ останнім часом невпинно рухався. Нам дається шанс замислитись, чи туди ми йдемо; зробити вибір і, не чекаючи схвалення сходом чи заходом,нарешті взяти відповідальність за своє подальше життя.
Проектувати маємо, перш за все, взаємодію зі світом, в якому живемо, нові суспільні відносини, а не лише будівлі.