Чи має Україна шанс... на щастя?
Питанням покращення свого життя людство цікавилось протягом всього часу існування.
Урядові і неурядові організації багато років досліджували можливість побудови щасливого і гармонійного суспільства.
І от, у 2001 році, ООН оголосила першу програму «ЦІЛІ РОЗВИТКУ ТИСЯЧОЛІТТЯ», в якій поставила мету позбутися бідності, боротися за рівність, загальний доступ до освіти, медицини та ін. Зусилля мали докладати всі країни, а цілі планувалося досягти до 2015 року.
Чи була програма успішною?
В більшості країн – так. Але ООН відзначила проблему нерівномірності її реалізації. Тому у 2015 році було прийнято нову програму, в якій вже немає фокусування на проблемах окремих держав, а сформовано глобальні цілі сталого розвитку (ЦСР), які мали б стали фундаментом для системного покращення життя на планеті.
Кожна країна має свої проблеми. У розвиненому світі людей турбують економічна нерівність, випадки дискримінації, екологія. У країнах слабко розвинених є поширеною бідність, проблеми з доступом до базових благ. (В Україні є і перше, і друге). Якщо у першій програмі ініціативи фінансувалися донорами,то нова програма базується на тому, що держави самі мають шукати та розподіляти кошти на досягнення цілей, аби робити це більш ефективно. Для подолання недостатньої ефективності попередньої, в ній чітко визначено 17 цілей з 169 конкретним завданням.
Україна також долучилася до реалізації ЦСР, прийнявшиз 2015 по 2019 рокивідповідні нормативно-правові акти, зокрема,Указ Президента «Про цілі сталого розвитку до 2030 року» з галузевим моніторингом і щорічним звітуванням.
Впровадження визначених цілей на місцевому рівні можливо оцінювати через відповідність їм місцевих Стратегій розвитку та реалізацію, затверджених на їх основі, місцевих цільових програм. Але, на жаль, більшість з них належним чином не корелюється з ЦСР і не ґрунтується на глибокому вивченні та врахуванні громадської думки.
Більше того, ЦСР є невідомими більшості не тільки населення, але й представників місцевої влади. Відсутнє розуміння і того, які вигоди дасть реалізація цілей громадянам та бізнесу. Слабка взаємодія громадськості і влади, не зацікавленість останньої у залученні до участі в управлінських процесах громади не сприяє впровадженню ЦСР на місцевому рівні.
Тому продовжує зростати нерівність у суспільстві, бідність. Погіршується медичне обслуговування, доступ до якісної освіти для великої частини громадян, екологічний стан довкілля. Громади не мають ефективних механізмів контролю і впливу на владні інституції в період між виборами.
Будь-які управлінські рішення чи дії влади будуть зрозумілими і ефективними лише тоді, коли їх результати (наслідки) покращать життя громадян, дадуть їм відчуття задоволеності життя.
Щорічні рейтинги щастя, які проводяться під проводом ООН, показують стійке домінування скандинавських країн: Фінляндії, Данії, Норвегії та ін. І оцінювались при цьому, в першу чергу, не емоції, а показники якості життя.
Так чому ж чого фіни найщасливіші?
Довіра в суспільстві, чесний уряд і некорупційна влада, доступна соціальна підтримка, безпечне довкілля і здорове життя – це те, що створює громадянам спокійне, моральне і гармонійне середовище. Показовим є і такий факт, що якщо ви загубите на вулиці Хельсінкі гаманець, можете бути впевненим, що вам його повернуть і, як правило, з грошима. А ще північні країни культивують більшу рівність у суспільстві, ніж будь-де. Дослідження проводилися не лише серед представників скандинавських народів, а і середмігрантів. А якщо і фін, і алжирець однаково задоволені життям у Фінляндії, тоді справа вже не у національній вдачі, а в ефективності державного управління. Тож, якщо ми хочемо бути щасливими, як фіни – маємо цьому навчатись у них, брати відповідальність за своє життя і спільно перетворювати багатство землі(поки що ще своєї) на добробут нації.
І нехай Україна є сьогодні останньою в Європі і в кінці світового рейтингу (між Чадом і Ефіопією) за рівнем щастя, в суспільстві вже сьогодні виник запит на реалізацію бажань, які базуються на загальнолюдських цінностях, іякі безпосередньо впливають на задоволеність життям та відчуття щастя.
Активна позиція громадськості сприяла включенню багатьох цілей визначених у ЦСР до пріоритетів діяльності місцевих органів виконавчої влади, нехай,поки що, часто декларативно. А тому виникає процедурна необхідність місцевим чиновникам періодично звітувати про їх виконання, що при активному громадянському суспільстві може стати дієвим інструментом системних кроків реалізації ЦСР і перетворень у територіальних громадах.
Залишається одне: формувати та активізувати навколо себе паростки громадянського суспільства, здатного до свідомого, гідного і щасливого життя. І від цього залежить, чи маємо ми шанс на кращу долю…