Як політики сумчан вітали із Днем міста Суми?
Вітання міста з його Днем – адекватна і приємна тема. Надто ж тоді, коли вкладається у виборчу кампанію кандидатів на чергових виборах.
Здавалося б, прекрасне поле для креативу, привернення уваги до себе та взагалі вияву розуміння самої події. Та й людям приємно.
Проте відбувся помпезний epic fail (епічний провал, фіаско).
Нижче розглянемо вітання найбільш впізнаваних кандидатів на голову Сумської об’єднаної територіальної громади, хоча в риториці основних гравців звучить виключно «місто» і «Суми».
Зрозуміло, що саме в місті мешкає основна частина виборців. Наприклад, кількість людей в Піщанській сільській раді вдвічі менша за мешканців Добровільної. Але це тема для іншого допису, тому менше з тим.
Отже, вітання почали надходити 2 вересня. Здавалося б: ну, то приємно, коли починають кіпєж заздалегідь. Може, порахували, що на обрії маячить 365 років місту, і справді, тойво, готувались. Хоча б текстово в соціальних мережах вшкварити (в позитивному розумінні). Аж ні – шановні кандидати та деякі їхні патрони свято вірять, що 2 вересня і є Днем міста Суми.
wtf, bro? Ну, от звідки така думка? Ладно, нам, посполитим, можна пробачити певну необізнаність, але тим, хто збирається нас ощасливити, якось не комільфо так лажати.
Щоб довго не менжуватись, коли тре вітати, є такий собі Статут територіальної громади міста Суми: https://www.smr.gov.ua/en/dokumenti/statut-mista.html. Там стаття 13 (1б) каже, що день міста – перша субота вересня. Методом нехитрих обчислень отримуємо 5 вересня.
Найбільше «ОПАНА» прилетіло від діючого міського голови Олександра Лисенка: https://www.facebook.com/LisenkoOleksandr/posts/340320217333016. Не знати, коли день міста, яке очолюєш, самі знаєте, який стид. Можна ж хоча б на календар, брендований «щастинками» глянути – там 5 вересня червоним кольором і чітко написано: «День міста Суми».
Шо шо, а тут уж воістину «важливо побачити», «побачити важливе» і «важливий кожен день».
Ще один момент. Суми створились в першу чергу, як козацьке місто.
Козацька еліта збудувала успішне місто, на рівних конкурувала з москальськими можновладцями за статками і впливом, змогла спочатку порозумітись з царською адміністрацією, а потім взагалі її випхати і усунути від втручання в справи міста. Що, власне, і є самоврядуванням.
Тому годинник на дзвіниці Свято-Преображенського собору недарма є своєрідною відсилкою до Магдебурзького права та може символізувати спадкоємність місцевих еліт ХVII-XVIII та ХІХ ст.
У радянський час подібна тяглість традицій «реакційної буржуазії» та ознаки справді спроможного місцевого самоврядування аж ніяк не толерувались.
Відтак історично обумовлені дні заснування масово підмінювались «днями визволення».
Тому вересень, вже незалежно від числа, не дуже то й позитивний для карми міста. Знову ж таки, згаданий Статут територіальної громади міста Суми, стаття 3 (1) прямо каже, що дата заснування міста – 25 червня 1655 р.
З точки зору наукових аргументів можна ще було б розглядати альтернативний варіант – 26 червня. Проте в загальному тут більш-менш штиль.
А от щодо року заснування, то часто-густо можна зустріти цілі холівари на користь 1652 р.
Там замішена пекельна суміш з помилки одного корифея-історика та бажання помірятись з Харковом, хто давніший (як населений пункт Харків виник у 1654 р.). Добре, що в цій дискусії не дійшли до палеоліту: по чиїй території пробіг перший мамонт.
Проте окремі місцеві краєзнавці цілком готові до такої полеміки.
Що ж до Харкова, то з нашим сусідом краще було б змагатись не за минуле, а за комфортність проживання і благоустрій. Але ті баталії, на жаль, давно програні і не тільки Харкову. Звичайно, можна сказати, що то інша вагова категорія – місто-мільйонник і фсьо такоє.
Але Чернігів, Карл, Чернігів вже не тільки наздогнав, а й випередив Суми.
Отже, у наших кандидатів мало б виникнути певне відчуття дисонансу: рік заснування міста рахуємо з XVII століття, а день і місяць відзначення – з 1943 р. Типовий випадок, коли тре або штани одягати, або хрест знімати.
Що ж тут у наших кандидатів?
Володимир Лободін
Один з найбільш невдалих постів (імхо). Спершу – банальна помилка, що Сумам 358 років. Відтак рік заснування – 1662 р. Згодом виправили на 368 років, але все одно залишилось ретроградне тиражування 1652 року.
Проте найбільше чіпляє не це, а бажання хайпонути на римському правилі принципату: перший серед рівних (ідейний косплей Октавіана Августа). В даному випадку ми отримали пафосне: «Місто Суми – краще серед рівних та рівне серед кращих».
Якщо в далекому «замайбутньому», то – можливо. Наразі ж маємо цілком очевидний факт другорядності нашого міста. Навіть більше того, якщо Суми такі, як зазначено, то тиснемо лайк діючому меру: «Всім дякуємо. Всі вільні». Якщо це посил кандидата до виборців, то якось занадто мрійницьки.
Сьогодні, на жаль, ми не з пісочниці кращих і точно їм не рівня. При чому це своєрідна «матрьошка другорядності».
Наприклад, центр життя міста з Соборної змістився до Мануфактури. Більше того, перекрита на ремонт частина Харківської одразу ж стала місцем, де можна почілитись (тусити, гуляти).
Щось типу, коли на вихідні частина Хрещатику в Києві стає пішохідною. Це лише один очевидний приклад, що люди і влада існують в різних площинах і по-різному уявляють розвиток міста.
Натомість міська влада продовжує сидіти в «кривій хаті» замість того, щоб перебратись до контори Харитоненка чи «Романтики» (останнє, звісно, жарт) і трохи наблизити себе до аури спадкоємців Кондратьєва і того ж Харитоненка.
Зрозуміло, що на День народження (хоч і не в той день) про проблеми говорити не випадає, проте щось на зразок «make Sumy great again» («зробити Суми знову великими») могло б зайти краще, ніж те, що ми тусуємо з кращими на рівних.
До того ж тут і непоганий натяк на ідею розбудувати велику Сумську ОТГ, чого знов-таки не сталось з різних причин.
Суми на сьогодні є своєрідною консервою з сюрстремінгом, і від одного з найбільш адекватних кандидатів на міського голову хотілося б бачити хоча б спробу цю консерву вскрити.
Проте фото круте.
ПОП/ЄС Сумщина
Наша «спроба №5» на краще майбутнє Петро Порошенко привітав, хоч теж не в той день, але досить пристойно: https://www.facebook.com/petroporoshenko/posts/2183759685091745. Навіть з річницею все гаразд. Єдине, що неологізм «Слобожанщинська перлина» трохи засмучує (такий він місцевий снобізм).
Ролик обласного осередку ЄС витриманий в такому ж стилі і не викликає особливого відчуття фейспалму (подив від дурні).
Трохи присутні рожеві фарби про успішних випускників (значна кількість яких щороку тікає з міста не озираючись) та не зовсім вдалий символ у вигляді знаку «Чекаю, бо кохаю» (з розбитим склом, який періодично падає і тому придавлений знизу гранітними брилами).
Дивитись тут: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1748123592032681&id=100005051708877
Юрій Чмирь
Тут просто привітання.
Стандартний набір фраз. Без пісні. Без вогню. Без натхнення: https://www.facebook.com/Chmyryuriy/posts/3148343041902209
Дмитро Живицький
привітав максимально компромісно: про 2 вересня згадав, але з обумовленням «прийнято вважати»:
https://www.facebook.com/dmytro.zhyvytskyy/posts/1434661996732800. Основний акцент, втім, зроблено на сучасності: через ІІ світову місток перекинув на війну на сході України та, щоб пишатись містом, про нього треба думати.
Загалом найбільш виважений та ємний посил виборцю. Хоча в кінці таки не втримався і оголосив, що сум’яни – найкращі. Серед кого? Де? В чому? Беззмістовно, але приємно. Така вона вже електоральна риторика.
Тетяна Рябуха, на подив, не сильно потрапила «мимо каси»: https://www.facebook.com/zeRiabykha/posts/680512519204670.
Вона чітко розмежувала день визволення та день міста. Цікаво, що в цьому пості тегнутий її колега по фракції – Михайло Ананченко.
Він з невеликою часовою різницею зробив реверанс у відповідь і позначив Тетяну Рябуху в дописі з приводу присвоєння Сумському обласному академічному театру драми та музичної комедії ім. Михайла Щепкіна статусу національного.
Але там ідилія розгорталась вже на фоні «Дня міста»: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2878373152310013&id=100004120689842.
Ну, не читають Зеколеги уважно один одного, то й таке…
Насамкінець щодо вітань з днем визволення чи то звільнення
Війна – це трагедія, і в першу чергу – цивільного населення. Десятки мільйонів загиблих, зниклих та покалічених, зруйновані долі, індустрія смерті (табори смерті, які «виготовляли» трупи в промисловому масштабі)…
Мабуть, тому до 1965 р., до «дарагова» Леоніда Ілліча, людям в голову не приходило називати це все «перемогою». Окремої уваги заслуговує також і поводження деяких «визволителів».
Більше того, деякі радянські керманичі, як от Микита Хрущов, нещиро дивувались, чому місцеве населення зустрічає їх вороже.
Під видом «визволення» тоді фактично відбулась друга окупація України, для остаточної перемоги якої знадобився ще один штучний голод, депортація людей із Західної України і Криму, переслідування тих, хто перебував в оточенні і т.п. бонуси «визволення».
Тому весь святковий пафос вітань виглядає дуже недоречним. Романтика війни приваблює тих, хто на ній не був.
З іншого боку, внесок, жертовність і трагічність доль людей, які безпосередньо брали участь в боях з німецькими військами, аж ніяк не можна применшувати чи забувати. Проте від шановних кандидатів хотілося б більшого розуміння цієї події, а відтак і іншої риторики «привітань».
Ще один «перл» нам подарував вже сам Статут територіальної громади міста Суми. Стаття 13 (1а) впевнено зазначає, що 2 вересня Суми визволені від «фашистських» загарбників. Фашистами були італійці, а німці – нацистами. Суми не звільняли від італійців, єслі шо.
Отже, маємо наступні висновки:
- електоральна риторика починає підміняти собою логіку
- переважна більшість кандидатів погано знається на історії міста і недолуго використовує історичні пасажі
- Совка давно нема, а його кліше продовжують повторювати бездумно, як мантру
- у своїй більшості кандидати поки що виглядають нудно і неоригінально
Останні з Григорій Стариков
- Несвяткові роздуми про День Вчителя
- Від старих оман до нових ілюзій (за мотивами візиту Зеленського у Суми)
- Що важливо, а що можливо: зауваги про стратегічне планування в ОТГ Сумської області
- Путівник по пам'яті міст: як (не)пам'ятають Голокост в Києві та Берліні
- Сумська область “з новими традиціями і великими амбіціями”