Несвяткові роздуми про День Вчителя

Несвяткові роздуми про День Вчителя

Будучи за освітою педагогом і з родини вчителів, першу неділю жовтня завжди очікував з певною ностальгією та пієтетом.

Починаючи з п’ятниці,працівників освіти просто килимовим бомбардуванням накрили пафосні привітання і подяки. Воно то все зрозуміло: місцеві вибори, кандидати – плюшеві душки, вітають з усіма святами і фсьотакоє...

Проте чи завжди існувало таке масове визнання щодо фаху вчителя?

Володимир Винниченко проповідував бути чесним з собою. Тож давайте спробуємо реалістично поглянути на те,кимбув для нас вчитель в ще не такому далекому минулому.

В Україні традиційно вчитель, військовий та священик були одними з найшанованіших людей. Більше того, вчителі фактично були представниками держави на місцях, з якими люди найчастіше стикались в житті.

В радянський час вчителі були перетворені на «бійців ідеологічного фронту». Вони мали надзвичайно широкі повноваження: змогу залишати своїх підопічних на «другий рік», викликати батьків і привселюдно «пісочити» їх за «неподобство» дітей, ставити учнів на облік в дитячу кімнату міліції, відправляти дитину в куток «подумати над своєю поведінкою».

Були і такі педагоги, які дозволяли собі систематично підвищувати голос, «опускати» перед класом, навіть застосовувати фізичний вплив (наприклад, лінійкою чи вказівкою по руках).

Погроза, що «закінчиш школу з довідкою», а не атестатом, дуже лякала деяких батьків. Особливо тих, хто мріяв, щоб дитина вступила дозакладу вищої освіти і уникла призову до армії з дідівщиною, недоїданням, знущаннями і т.п. Наприклад, навчальний центр «Десна» певний час був цілком дорослою страшилкою. Для таких батьків омріяною ціллю виступала золота чи срібна медаль.

Ці відзнаки давали змогу вступати в інститут чи університет за результатами співбесіди, а не іспитів. Подібне аж ніяк не усувало корупційну складову в відповідному виші, але робило вступ дешевшим.

Подібні важелі впливу в деяких педагогів викликали садистське задоволення, і вони топили на педаль знущань по повній.

З іншого боку, вчителі зовсім не були вершиною зла. Вони самі мешкали лише в першому колі пекла. В радянській і пострадянській системі освіти була вибудована ціла ієрархія: завучі, директори шкіл, т.зв. «гороно» і «облоно» (теперішні Управління освіти і науки), інститути післядипломної педагогічної освіти тощо.

Вчителі були свого роду кріпаками для директорів. При чому мова йшла навіть не про проблемність переходу до іншої школи, а про отримання ставки (18 годин), що в 1990-ті рр. взагалі було питанням виживання для вчителів, які жили виключно на зарплату, не маючи великих родин чи городів.

Деякі школи в 1990-ті рр. фактично перетворились на директорські підприємства, які заробляли на ремонтах, шкільних їдальнях, допусках до басейну, рекеті батьків (побори на «потреби школи») і багато що інше.

Вчитель ніс перед директором персональну відповідальність за ремонт закріпленого за ним класу. Гроші, матеріали та виконання самих робіт педагог мав забезпечити за рахунок батьків.

Директори мали в місті чимало важливих для них знайомих. Інколи діти «потрібних» людей навчались в їхніх школах. Тоді класний керівник мав будь-що довести дитину до медалі. Своєрідна «медальна няня» за аналогією з сучасною «інвестиційною». Подібне ні для кого не було таємницею і відбувалось просто на очах дітей, батьків та вчителів.

Якщо вчитель чимось не догодив, то його могли поставити класним керівником на т.зв. «клас вирівнювання», куди збирали дітей з певними психічними вадами, з неблагополучних родин і просто незадовільними оцінками.

Існування таких класів принижувало всіх: дітей, батьків, вчителів. Після показових перевірок класного керівника «розбирали» не тільки як такого, що не відповідає фаховим критеріям, але і наголошували, що «діти такі, бо він сам такий».

Місцева влада за певний відсоток заплющувала очі на «підприємницьку» діяльність директорів. Проте основна цінність їхнього контролю над вчителями, а через них – впливу на батьків, проявлялась під час виборів всіх рівнів.

Тут вже педагогів юзали по повній: і як безкоштовних агітаторів за певних кандидатів (наприклад, Володимира Омельченка, коли він балотувався на мера Сум), підписантів звернень до Президента України, що голова обласної державної адміністрації користується надзвичайною народною підтримкою (як це було щодо Володимира Щербаня), а також учасників виборчих «каруселей» з багаторазовим голосуванням по відкріпним талонам (наприклад, 2004 р. Віктор «почую кожного» Янукович). Щодо виборів,чинна влада завжди розглядала бюджетників, зокрема вчителів, як частину адміністративного ресурсу.

З другої половини 1990-х рр. прєлєсті «найкращої системи освіти в світі» почали поступово зникати. Більше не залишали на другий рік, прибрали класи вирівнювання, почали всім вручати атестат, а не довідку, перестали ставити такі оцінки, як «1» та «2» (не поточні, а в табелі в кінці чверті). Навіть більше, заговорили про «права учнів»!

Коли учні відчули і зрозуміли ці зміни, то весь негатив, який накопичувався в попередні роки, вилився в своєрідну «відплатну акцію» вчителям. В першу чергу, вони отримали зневагу.

Вона виявлялась як явно, так і приховано.

Наприклад, щодо вчителя історії в нашому класі існував певний тоталізатор: хто зможе розбити його дипломат. Одному учню це вдалось, а коли обурений вчитель намагався його відчитати, то просто був взятий за краватку з питанням: «А шо ти мені зробиш, Вася?». Тепер виклик в кабінет до завуча чи директора був своєрідним вихвалянням перед знайомими, їхні крики сприймались спокійно і з посмішкою від того, що вони так напружуються, будучи практично безпорадними.

Тепер вже на педаль знущань почали тиснути учні.

Приховане несприйняття школи і окремих вчителів найбільш яскраво проявилось в систематичних прогулах. Прогулювали як цілими днями, так і виключно окремі предмети, які були нудні, або вчитель надто токсична персона.

В контексті змін, які прийшли в кінці 1990-х рр., наведу один випадок про вчителя праці. З 5 класувін розважався тим, що запускав по класу кусок гумового шлангу, з якого поливають газон.

Хто не встигав нахилитись, отримував удар, дещо схожий на той, який завдає гумовий кийок. Щодо останнього, у нас після майданів, багато хто, на жаль, в курсі, як воно відчувається. Тривало це до 9 класу.

На той час багато хто успішно займався спортом, бігав на «збори» і звик так-сяк за себе стояти. Тому, коли він вчергове запустив шланг по класу, то не лише отримав ним у відповідь, але ще й «зловив» киянку (дерев’яний молоток, а не мешканку Києва).

Що характерно, ліхой трудовик сів на попу: силою він вирішити питання не міг, поскаржитись – законних і моральних підстав не мав. З того часу зона вільних польотів шланга по класу припинилась, оцінки стали значно краще і без нудних відпрацювань в позаурочний час і принесення матеріалів та інструментів на «розвиток» кабінету праці.

Для колориту всієї картини зауважу, що цей трудовик був чоловіком директорки школи та використовував кабінет праці як деревообробну майстерню, виготовляючи на замовлення віконні рами і т.п. речі.

Згаданий випадок багатьох навчив тому, що схильні принижувати – це здебільшого боягузи, що не треба стримуватись щодо відповіді насиллям, що силою можна змусити до «нормального» ставлення. Подібні переконання декого привели до дуже сумних життєвих наслідків. Проте, це теж один із вивчених в школі уроків.

Випадок, який найбільш яскраво демонструє ставлення до школи, в кінці 1990-х та нульові роки стався на врученні атестату про повну загальну середню освіту.

Зранку один мій однокласник був обраний, щоб привітати вчителів. Пообіді, коли всі урочистості минули і він чітко знав, що його зі школою більше нічого не пов’язує, нецензурно висловив своє ставлення одному з вчителів. Особисто. Їх пов’язувала непроста історія взаємин. І проявилось це в такій формі. В даній ситуації потрібно розуміти, що обидва вони непогані люди, але їх протиставила система, яка десятиріччями була спрямована на те, щоб вчитель і пригноблювався, і пригноблював сам.

Ще один фактор, який суттєво підважує авторитет школи, – це рівень знань вчителів. Ще з радянських часів дидактика і наука практично не були між собою пов’язані. Шкільні підручники писали т.зв. «методисти», особлива каста людей, які і не вчителі, і не науковці, але вірно розуміють «генеральну лінію партії». Відповідно знання, які надаються учням в такий спосіб, часто є застарілими, бездумним повторенням політичних міфів, мало пов’язані з висновками науковців і містять значний плагіат.

Наприклад, коли після школи в університеті дізнаєшся, що держави з назвою «Київська Русь» ніколи не існувало, а Михайло Грушевський ніколи не був першим Президентом України, то як можна ставитись до рівня знань вчителів в школі?

Або, наприклад, підручник пропонує розглядати «Україну і світ», ніби продовжує існувати залізна завіса, або наша держава знаходиться десь окремо. Може, таки «Україна в світі»? Здавалося б, всього лише пара літер, але підхід стає зовсім інший.

Пару слів про престижність праці вчителя. В університеті в моїй групі навчалось близько 30 студентів. Це були «бюджетники», тобто ті, хто навчався відповідно до державного замовлення, і за них платила держава (повністю або через механізм студентського кредиту). На сьогодні за спеціальністю добре, якщо працює хоча б третина з них.

В Україні є глибока нерівність у доступі до якісної освіти. Так, різниця між учнями шкіл великих міст і сільських шкіл складає 2,5 роки. Результати ЗНО в селі і місті виглядають обернено пропорційно.

Наприклад, з української мови 62,7% дітей в селі отримали низький рівень, водночас в місті – 68,3% на достатньому і високому. Приблизно та сама пропорція зберігається щодо історії України та математики.

Взагалі в сільській місцевості директор школи не стільки займається навчальним процесом, скільки виконує функцію завгоспа: запасти дрова, провести тендери, прослідкувати за фарбуванням паркану тощо.

Вищу школу не чіпатиму – то варто окремого допису.

На жаль, ми йдемо до сучасної освіти шляхом Мойсея: 40 років блукань по пустелі, поки повмирають ті, що знали рабство. Не робимо системних змін, натомість чекаємо, поки проблеми відпадуть самі собою.

Тому, коли ми чуємо від кандидатів на місцевих виборах про «європейську освіту», то, будь ласка, наповнюйте свої гасла змістом і розумінням реального стану системи освіти в Сумській ОТГ і країні загалом.

Сподіваюсь, що шановні кандидати на міського голову замість латання дірокнарешті почнуть говорити про цінності та інші важливі речі.

Наприклад, повернути вчителям справжнє почуття гідності, для учнів – зробити школу місцем, куди хочеться йти і проводити свій позаурочний час, усунути всі форми поборів, припинити бухач і вигулювання собак на шкільній території, відкрити молодіжні хаби, організувати закупівлю сучасного інтерактивного обладнання, створити дієве учнівське самоврядування, запровадити електронні щоденники і т.п.

Сьогодні з’являються молоді, креативні педагоги та автори підручників, впроваджується програма «Нової української школи», зрештою, дітей не намагаються напічкати знаннями, як торбу Діда Мороза подарунками, натомість вчать здобувати знання самостійно, готують до реального життя, виховуючи критичне мислення, адаптивність до швидкозмінного світу, здатність ефективно працювати над колективними проєктами тощо.

Проте шлях до нормальних стосунків вчителів, учнів, батьків та адміністрації навчальних закладів розпочався в атмосфері несприйняття і неповаги. Радянський підхід проповідував, що школа існує для вчителя, а вчитель гвинтик системи, як і всі інші.

За доби незалежності прозвучала думка, що школа існує для учня. В результаті отримали зіткнення двох світоглядів.

Після описаних вище перипетій нарешті можемо спостерігати тенденцію, що школа – це місце для всіх, це місце зустрічі Вчителя і Учня, різних поколінь, які вчаться один в одного.

Щоб бути вчителем, потрібно мати не менше натхнення, ніж для написання віршів, малювання картин чи створення музики. Вчитель визначає майбутнє країни, задає якість її людського капіталу. Якість освіти формує і якість нашого життя.

Ось такий урок з недалекого минулого.

Тож, справжніх всім вчителів, теплих спогадів про учнівські і студентські роки та задоволення від навчання впродовж життя!

А вчителям – визнання і поваги від учнів, їхніх батьків і держави за працю, свободи творити, як поети, художники чи композитори, бо в ваших руках майбутнє!

вгору

Події

Випускник СНАУ ініціював проєкт, що може допомогти курцям позбавитись залежності

29 жовтня, 2020 | Hits:9

Тютюнова залежність є величезною проблемою сучасності. Про...

Трансплантацію нирки від родинного донора вперше провели у Сумах

25 жовтня, 2020 | Hits:76

ВЦю унікальну для Сумської області операцію провели в хірург...

Коли в домівках сумчан буде тепло?

16 жовтня, 2020 | Hits:324

Від сьогодні у Сумах стартував опалювальний сезон...

Посадовця затримали на хабарі на Сумщині

16 жовтня, 2020 | Hits:707

Задокументовано протиправну діяльність начальника одног...

Які населені пункти додадуться до "червоної карантинної зони" на Сумщині?

16 жовтня, 2020 | Hits:500

Із понеділка 19 жовтня в Україні діятиме новий розподіл кара...

Як святкують сумчани День Захисника?

14 жовтня, 2020 | Hits:299

Свято Покрови та День Захисника України у Сумах припав на пе...

Проблеми

Нові колеса для Максима: вражаюча історія сумчанина з ДЦП

14 серпня, 2020 | Hits:1386

Історія сумчанина з ДЦП Максима Лапіна, в якого поцупили інв...

Чому не всі дитячі табори на Сумщині зачинені на карантин?

06 серпня, 2020 | Hits:1376

На період дії карантину Уряд заборонив діяльність дитячих оз...

Сумчани самотужки облаштовують доступний пляж

27 липня, 2020 | Hits:1155

Усе заради того, аби люди, які пересуваються на візках, теж ...

Коли перестане смердіти спиртзавод у Конотопі?

17 липня, 2020 | Hits:1575

Нестерпний сморід не дає спокою жителям Конотопа. Люди жал...

Сумчанка зламала хребет у маршрутці

15 липня, 2020 | Hits:1884

Рідні постраждалої шукають свідків трагедії.   ...

На чому їздять та скільки заробляють чиновники Сумської ОДА. ч.1.

14 липня, 2020 | Hits:1630

Спецкор вирішив познайомити своїх читачів із керівництвом об...

Реформи

Скільки грошей вкладе держава в будівництво медичного містечка у Сумах?

22 вересня, 2020 | Hits:612

Сумська область стане пілотною в реалізації проєкту медичног...

Хто увійшов у 5-ку найуспішніших громад Сумщини?

26 серпня, 2020 | Hits:2364

За підсумками І півріччя 2020 року експерти Програми «U-LEAD...

Куди та на які проєкти ОТГ Сумщини витратили кошти у 2019 році?

05 березня, 2020 | Hits:3321

Про це інформує Сумський регіональний офіс Програми «U-LEAD ...

Районам та громадам Сумщини запропонували скинутися на дороги

18 лютого, 2020 | Hits:3975

Гроші потрібні для кошторисної документації, пояснюють в пре...

Сумчани мітингували під стінами Верховної Ради в Києві

06 лютого, 2020 | Hits:3720

Усього зібралося близько 200 аграріїв та фермерів зі всіх ра...

Кабмін затвердив перелік опорних медзакладів на Сумщині

03 лютого, 2020 | Hits:4054

Даний перелік, як зазначено в Постанові Кабміну, дійсний до ...

Громади

Проти Краснопільської громади поширюють фейки

12 жовтня, 2020 | Hits:455

Соціальна мережа Facebook стала інструментом активної, часом...

Пам’ятний знак “Прикордонникам усіх часів” відкрили в Охтирці

12 жовтня, 2020 | Hits:429

Проєкт Павла Лисенка  “Встановлення памятного знаку “Пр...

Охтирчани увійшли до ТОП-25 найвидатніших дітей України

12 жовтня, 2020 | Hits:486

Це учні Охтирської дитячої музичної школи ім. П. С. Білинник...

Сонячну електростанцію будують на Сумщині

08 жовтня, 2020 | Hits:590

Інвестори з Німеччини у Тростянці розпочали будівництво соня...

160 тисяч гривень за місяць отримав голова Миколаївської громади

01 жовтня, 2020 | Hits:3244

Таку заробітну плату отримав очільник Миколаївської громади ...

15 шкільних автобусів отримали територіальні громади Сумщини

29 вересня, 2020 | Hits:590

Про це повідомляє сайт Сумської ОДА...

Новини

Ми у соцмережах

Про нас

СпецКором може стати кожен. Повідомляйте про події та проблеми, знімайте відео і створюйте новини разом із нами! Долучайтеся до команди професіоналів!

Контакти