Навіть якщо впаду чи зіб’ють – я все одно лежатиму в той бік, в який треба бігти - Олександр Хоруженко
Два роки Олександр Хоруженко працює директором Сумського «Центру розвитку місцевого самоврядування». Спецкор поговорив із головним реформатором Сумщини про здобутки та помилки реформи децентралізації в області, а також вивідав плани на майбутнє.
Два роки Ви працюєте над реформою. Що за цей час вдалося зробити?
О.Х.: 2 роки тому ми були на передостанньому 23-му місці, нижче нас була тільки Харківська область. У нас була тільки одна громада – Березівська, з якою всі довго бігали. Довгий час вона була створена лише одна, і процес ніхто довгий час не стимулював і не планував його. Карта перспективного плану була проголосована, але ніхто не бачив дорожньої карти як її впровадити. Останній рік у нас була більш позитивна динаміка, ми були на 7-му місці, в липні 2018-го – на 8-му місці. Скоро буде рейтинг свіжий серпневий, і я думаю, що десь 7-ме 8-ме місце ми збережемо до кінця вересня точно і до початку жовтня.
Тут справа не в самих місцях, а справа в тому, що реформа, в яку мало хто вірив з самого початку (навіть мало хто вірив в кінці 2016-го року, коли 14-ть громад було створено, думали це забавка, або просто укрупнення механістичне, щоб зекономити бюджетні асигнування на 2017-й рік),- зараз кардинально все змінилося. Реформа впроваджується, просто тепер зовсім інша проблема – існує таке двовладдя, і дві системи паралельно існують: стара і нова. Проте точка неповернення мабуть ще не пройдена. Я думав, що вона буде пройдена десь у червні цього року, коли міста обласного значення мали ввійти в реформу, я думав до них будуть більш активно приєднуватись.
Сьогодні на Сумщині громад формально 33. Ми очікували і робили все, щоб на початок вересня їх було 37. Це могло б бути, але 5 громад, які зараз мали йти на вибори – зупинились на не виданні висновків з боку ОДА. Чому – потрібно запитувати їх. Висновок є один позитивний – по Синівській громаді.
Якщо говорити про позитив, то у нас в трьох районах не були створені об’єднані громади і реформа не йшла взагалі, зараз таких районів залишилось два – Лебединський і Шосткинський. Липоводолинський район дуже довго опирався, це аграрна така територія, де маса інтересів, немає когось одного, а є симбіоз впливів. Ну от, в принципі, завдяки нашим експертам ми створили Синівську ОТГ, висновок отримали і на вибори вони підуть. Липоводолинська громада теж в процесі, громадські слухання відбуваються. Я думаю, що цей процес затягнеться ще, в кращому випадку до грудня, в гіршому – в квітні наступного року вони підуть на вибори.
Без реформи зараз дуже консервативний Лебединський район, і без жодних ініціатив Шосткинський район, де нікому це поки що не потрібно.
Проблема ж не тільки в Сумській області, а й в інших областях також. Це є якась спланована акція блокування реформи?
О.Х.: Я бачу тут комплекс причин. Не можна сказати, що хтось один свідомо блокує. Аби один блокував - це можна було б нейтралізувати, сили у нас є. Тут декілька причин. Перша, це те, що в законі, в концепції його, не визначена була кінцева дата реформи. Аби вона була десь прописана – ми б принаймні могли використовувати це як важіль впливу. По логіці можна розуміти, що ця дата колись фізично настане, але вона не прописана і це заважає дуже здорово. Бажано, щоб законодавець цю дату ввів.
Якщо ніхто свідомо не блокує реформу, чому тоді обласні адміністрації вирішили вагатися з висновками – дам-не дам?
О.Х.: Ну от з Сумською ОДА у нас відносини такі, якщо провести аналогію: у житті кожної людини є три періоди – коли вона вірить у Діда Мороза, коли не вірить в нього і коли сама грає роль Діда Мороза. От обласна адміністрація зараз грає роль Діда Мороза, і просить щоб ми в нього вірили або не вірили,- їм однаково, але Діда Мороза грають вони. Тобто, остаточні висновки дають вони, і в законі прописано, що вони забезпечують методичну роль, і висновки голова адміністрації підписує. Ми це супроводжуємо, але наша роль – вірити або не вірити.
Розкажіть, будь ласка, про здобутки детальніше.
О.Х.: В успіхи можна записати до десяти пунктів, якими Сумщина може виділятися навіть на фоні інших областей України. По-перше, це сама кількість громад, із понад 5-ма тисячами чоловік населення. Це показник на рівні Уряду, він спеціально виведений в окрему графу аналізу, і те, що у громадах більше 5-ти тисяч населення у нас - означає, що свідомо ніхто не створював велику кількість дрібноти, як робили це спочатку в Тернопільській потім Полтавській областях. По кількості – наробили багато, а по якості – вони були настільки дрібні, що навіть не могли і не хотіли брати на себе делеговані повноваження, наприклад, у сфері освіти. Такі громади створювати це смішно, і це не називається реформою взагалі, це створено просто для того, щоб забрати якусь частину ПДФО на свої території і все.
У нас є досить велика кількість спроможних громад. Цьогоріч темпи Мінрегіону почали наздоганяти і МОЗ, і Міносвіти і науки. Досить непогано сформована карта первинки в Сумській області. Її декілька раз переробляли, але завдяки цій карті і нормальній презентації, нещодавно постановою Уряду було виділено 51 мільйон на побудову нових ФАПів та амбулаторій в об’єднаних територіальних громадах. Ми потрапили на перші позиції, це при тому, що деякі великі області, як Чернігівська, наприклад, взагалі на 2019 рік лише стоять у черзі. Це пов’язано з тим, що були якісно підготовлені пропозиції. Багато кому відмовили, але там де вони будуть будуватися – вони справді треба.
Великий плюс також в тому, що от йде друга хвиля зараз підготовки заявок від 31-го суб’єкта, де є вже перетворені в комунальні некомерційні підприємства, плюс всі найбільші сумські приватні лікарні і навіть один ФОП (здається Степанівської ОТГ),- заявлені на другу хвилю підписання договорів з Нацслужбою здоров’я України. Ми за цими показниками зараз займаємо 3-тє місце. Я думаю, що спрацювала сума потенційних втрат, яку ми озвучили, ця сума була точно більше 100 мільйонів гривень. І якби ніхто нічого не робив - ці кошти просто пішли б в інші області. А так їх недоотримали – сумський бюджет найбільше, і недоотримають до кінця року бюджети всіх по суті великих міст області, і Шостка, і Конотоп, і Глухів, Ромни, Лебедин. Охтирка трошки наздогнала, і Суми, я сподіваюсь, також підтягнуться.
До плюсів можна віднести також досить непогано розроблені концепції центрів безпеки громад. Певні кошти виділені з обласного бюджету, сподіваюся, і з Державного фонду регіонального розвитку будуть виділені. Це великий плюс, тому що в інших областях таких проектів, вже з висновками і кошторисами,- немає. Вони є, але не такі якісні.
Також непогано була проведена комунікаційна робота з головами ОТГ, які стали співфінансувати до тієї субвенції, яка виділялася на облаштування класів Нової української школи. Голови ОТГ зрозуміли важливість сектору освіти і взагалі програми НУШ ще у березні-квітні. Тут потрібно три жирних плюси поставити і департаменту, і профільному заступнику голови облдержадміністрації і колишньому першому заступнику Олександру Марченко, який лобіював фінансування на капітальну перебудову перших 5-ти шкіл. Це все дає зараз свої результати – громади повірили, і за рахунок цього, а також співфінансування ми покажемо непоганий рівень облаштування цих класів.
Я не люблю рейтингування, тому що його в принципі не можливо справедливо виставити. Є області потенційно сильні, які завжди будуть перші місця займати, як Дніпропетровська, Запорізька чи Харківська. Але навіть на фоні них ми б могли виглядати набагато презентабельніше, аби Сумська обласна адміністрація більш концентровано та відповідально звертала увагу на необхідність впровадження реформ. Особливо на медреформу та створення об’єднаних громад. Була явна пропозиція від Мінрегіону, наприклад, Сумській області стати пілотом до реформи субрегіонального рівня, до моделювання нових районів, укрупнення. Є декілька законопроектів, і нам пропонували взяти в цьому участь. Тут є один жирний мінус – повне небажання всіх домовлятися про створення медичних госпітальних округів, тому що вони, як правило, збігаються з кордонами нових районів. Для цього треба сідати і домовлятися, нав’язувати волю ОДА, а не дивитись на волю інших учасників.
Що, на Вашу думку, потрібно, аби «виграти» у реформі?
О.Х.: Потрібно в перші роки грати не З правилами, а ЗА правилами. Зараз більшість громад у Сумській області, я б сказав, заграються навіть з правилами, а треба їх прийняти. Цілий рік з червня 2017-го по червень 2018-го від в.о Міністра охорони здоров’я про всі заходи, які ми проводили у Сумській області, я чув тільки насмішки. Тобто люди не те що гралися з правилами, вони навіть не розуміли, що нове життя вже настало. І тепер, коли вони зрозуміли, що кошти пішли на тих, хто грає за правилами – всі схопилися і роблять масу помилок: від документів до просто не розуміння, що відбувається.
Кількості гравців, які можуть сісти за стіл і грати з державою і один з одним – не достатньо. Я зараз скажу, можливо, образливі слова, але окрім Юрія Бови – покажіть амбітних міських голів у Сумській області? Протягом трьох років у правилах гри всі були однакові. Стати реформатором можна було легко меру Сум, Конотопу, Шостки, Ромнів, Лебедина. У них є бюджети, відкриті конкурси іноземних донорів, можливість приєднувати до себе, брати відповідальність. Цю проблему не вирішити іншим способом, окрім як ростом.
За два роки ріст Ви помітили?
О.Х.: Ми поки набираємо кількістю. Тобто, у серпні 2016-го року ця реформа була потрібна мені і Марченку, і загалом тоді було чоловік 20-ть, з ким можливо було про це говорити. Зараз же через наш Центр, через різні програми, я думаю, що чоловік 200 у Сумській області – реально живуть реформою.
Робити реформи – це ремесло, по важкості це десь таке саме, як зберегти владу. Я брав участь в двох ремеслах у своєму житті – спочатку боровся за владу, потім боровся за її збереження. Ремесло робити реформи, мені здається, це як сума тих попередніх двох пунктів. Тут потрібно старий устрій зруйнувати спочатку, а потім будувати все з нуля. Ремонту це вже не підлягає. Тим, хто захоче цим займатися - потрібно розуміти, що тут потрібно буде вкластися більше, ніж просто у боротьбу за владу, і ще більше, ніж у боротьбу за збереження влади. Але якщо ви будете до цього залучені у будь-якій сфері, (медицині, освіті, чи просто технічно),- то автоматично як бонус ви ж отримаєте досвід, і авансом – оцю всю силу, і в захопленні влади, і в її збереженні. Дуже мало людей, які знають механізм як це працює. Доки не спробуєш – не дізнаєшся.
Що, на Вашу думку, найбільше заважає впроваджувати реформи?
О.Х.: Те, що люди думають, що якщо ти їх блокуєш або ігноруєш – тобі буде легше. А насправді наслідки наступають дуже скоро. Вони не болючі, просто ми стаємо нікому не потрібними. Щоб самоврядування стояло впевнено і себе захищало, потрібні три речі. По-перше, зробити сильними самі громади і дати їм не тільки методику і концепцію. По-друге – вільне володіння зброєю для адекватних людей. І третій дуже важливий фактор – пріоритет держави над інформаційною політикою. Питання спірне, але на мою думку, ці три аспекти мають йти 2-3 роки поруч.
Я прихильник теорії, яка зараз існує на Заході: «every company is a media company». Тобто все, що живе – воно вже є медіа-субєктом. Подивіться як робили реформу МОЗ – це одна велика медіа-ініціатива. На жаль, Мінрегіон не так агресивно вів медіа-кампанію – десь не договорив, десь договорили можливості але не договорили правила гри. Оскільки у нас багато медіа-ворогів, ми медіа-війни взагалі програємо або виграємо їх тільки за рахунок якихось блогерів, та і цього мало. Якби ці два роки ми йшли паралельно: вільне володіння зброєю, сильні громади та володіння держави інформаційним простором,- це б дало результат, і реформа ця була б дороблена за 3 роки максимум.
А що змінилося для тих громад, які вже об’єдналися?
О.Х.: Об’єднання це не мета, а інструмент для того щоб люди, які живуть в певному населеному пункті стали громадою і отримали можливості більш справедливої системи формування для них субвенції медичної, освітньої, а також щоб вони отримали не у районні, а у місцеві бюджети податків на доходи з фізичних осіб.
Що отримують громади, які є елементами реформи, коли в Україні формується місцеве самоврядування? Люди отримують інструменти розвитку. Тобто, якщо ти хочеш – ти сам тепер обираєш пріоритети. Наприклад, одна громада може виділяти на молодь і спорт 4%, а інша – 20% бюджету. Змінюються можливості, тому підганяти під певні стандарти всіх вже не будуть. Громади самі тепер можуть здійснювати планування. Я сподіваюся, що їм передадуть в користування землі, що їм передадуть дороги,- завдяки цьому в ОТГ з’являється хоча б мотивація займатися благоустроєм. Здається, це найелементарніша річ, але саме з благоустроєм – найбільші проблеми.
Які були основні помилки за ці два роки?
О.Х.: Якби зараз повернутись в серпень-вересень 2016-го року, я зробив би інакше. По-перше, я б створив організацію з ОТГ, яка їх би захищала. Асоціацію чи структуру, яка б захищала їх права. Це б потрібно зробити обов’язково, тому що не тільки по аналогії можна було б там подавати проекти, чи лобіювати індустріальні парки, а просто банально вести перемовини з усіма іншими рівними для них тепер учасниками: обласною радою, обласною адміністрацією, центральними органами влади, чи іншими всеукраїнськими асоціаціями. Громади не стали силою навіть з великими бюджетами – це була помилка.
Які завдання ставите перед собою, як директор Сумського «Центру розвитку місцевого самоврядування» на наступний рік?
О.Х.: У першу чергу я хочу допомогти створити агентство регіонального розвитку, яке б з часом замінило Сумську облдержадміністрацію в плану регіонального розвитку. Тобто воно б планувало якісь стратегічні документи, саму стратегію, документи реалізації під неї, боролося за європейські кошти, які б сюди заводилися, проводило б щорічні бізнес-форуми. Я б хотів наступного року або самостійно це зробити, або допомагати тим, хто буде з бізнесом працювати.
Потім, я думаю, що ми займемося більше економічним розвитком. Я хочу хоча б трьом новим громадам з нуля зробити проекти індустріальних парків. Інвестор не прийде нікуди, поки не буде готового майданчику з готовими документами. Для цього потрібно робити зміни ще паралельно: змінити принцип роботи комісії з розподілу коштів ДФРР, зробити його більш «розвитковим».
І це поки що мрія моя, але я б хотів завести на Сумщину китайських інвесторів на аеропорт. Є компанії, які готові за 18-ть місяців побудувати нові термінали. Я думаю, Сумам потрібен новий термінал, і хоча б 2-3 компанії, які б робили внутрішні рейси, наприклад, у Туреччину чи Східну Європу. Тоді сюди прийдуть нормальні інвестори - не політичні, а бізнесові. Без нормального авіасполучення ми приречені.
Що для Вас означає Україна?
О.Х.: Експеримент. Класне поле для експерименту. Таке подвір’я своє, де хочеш - садиш газон, хочеш – картоплю, хочеш – ставиш забор, хочеш – прибираєш його. Це дуже вигідно – я дома, а це величезні плюси.
Ваш перший аргумент, який Ви скажете людям, які думають: «Навіщо воно треба, робити ті зміни»?
О.Х.: Я таких людей не слухаю зараз. Я просто роблю. Це моя третя така серйозна спроба робити зміни. У мене колега є, працює зараз заступником міністра у Кабміні, він автор медичної реформи. Я йому пообіцяв, що навіть якщо впаду чи зіб’ють – я все одно лежатиму в той бік, в який треба бігти.