Не боятися цю заразу, ... але й не нехтувати нею - Нога про короновірус
Голова Шосткинської громади поділився думками, як вести себе у час пандемії.
Зовсім нещодавно блищали веселими вогниками новорічні та різдвяні свята. Хоча і були вони дещо незвичними через відсутність притаманного цій порі снігу, але для ситуації, що склалася після святкових тижнів всіх епітетів замало.
У життя більшості країн світу увірвався вірус під натиском якого захитались, затремтіли стовпи світової цивілізації. Надпотужний Китай зупинив мільйонні міста. Трамп зупиняє головний мегаполіс світу Нью Йорк.
Європейські лідери один за одним закривають кордони своїх країн. Підступний вірус загрожує всім, незважаючи на статус та звання. Заражений Чарльз, принц Уельський, який знаходиться на самоізоляції. До самоізоляції вдалася канцлер Німеччини Ангела Меркель. Світ заляканий і практично паралізований невидимим вірусом з «короною». Якщо б його в назві не було такого слова, то його б прийшлося вигадати.
Це абсолютно новий виклик сьогоднішній цивілізації. Ми навіть не можемо усвідомити масштаби загрози яка нависла над світом. Ще місяць тому демонстранти в Києві несли зухвалий лозунг "Коронавірус нам до дупи", а один з народних депутатів з високої трибуни кричав що ніякого віруса немає, а той, підступний, в цей самий час вже множився в його організмі. Вчора вмерла жінка в сусідньому місті Конотоп від його обійм ...
А ще вчора здавалось, що ці події далекі від нас..
Намагаємося збудувати барикади, щоб стримати першу, високу хвилю цієї зарази. Хочу інтуїтивно заспокоїти себе, медичних працівників, служби які забезпечують життєдіяльність міста, настроїти оптимально необхідний робочий режим.
Ще два дні тому, коли я призвав більшість містян сидіти вдома, сам розумів, що це складно, нудно, навіть важко. За це отримав лавину критики, мовляв порушую Конституцію. Опоненти почали поширювати цю тему в соціальних мережах. Хтось кричав: ходив і ходити буду, ніхто мені не указ. Окремі намагались залякувати, мовляв хто вам дав право...
Від учора все змінилось. Йду по вулиці, а відчуття зовсім інші. Стало шкода тих хто на вулиці, хоча людей там зовсім мало. Двері перших поверхів закриті, установи не працюють, мало машин... Окремі перехожі стороняться наблизитись, більшість в масках, хода прискорена... Відчуття не із радісних. Мабуть більш комфортно жителі себе відчувають все ж таки вдома. Все ж почули, зрозуміли, погодилися, що мають вберегтися та вберегти інших.
Чому вирішив згаяти частину ночі, щоб написати ці кострубаті рядки? Просто хочу поділитися думкою.
Ми переживаємо складні переломні часи. Ситуація нас випробує, навіть провокує. Хтось злякався і переховується, хтось рве сорочку і лізе на амбразуру. Вірус підступний, але він живиться також і нашим страхом, і нашим нехтуванням.
Бог дає нам можливість проявити себе. Епідемія, торжество віруса має скінчитися і життя триватиме. Нам обов'язково треба подолати випробування з найменшими втратами. Ми маємо стати сильнішими, розумнішими та обережнішими ніж будь-коли.
Не боятись цю заразу, бо страх знижує наш імунітет, але й не нехтувати нею.
Читайте також:
Не рвати сорочку, бо тільки розумна обережність дасть змогу минути його. Ми використаємо час тимчасової зупинки, щоб вийти з цього випробування оновленими, чистішими і розумнішими.
Вище голову.
Оптимізм і впевненість дадуть нам необхідні сили.