Не можу зрадити те, у що вірю і що люблю - Дмитро Євдокимов

Змушував мене посміхатися

Так, про Дмитра згадує його найближча подруга Єлизавета. Вони працювали разом над українськими культурними фестивалями. 

«З ним завжди було надзвичайно легко, цікаво і спокійно, та ніколи не нудно. Він завжди готовий поділитись усім що має, його навіть не треба просити: від їжі, одягу та житла до зв'язків, грошей, ідей та мрій.

Якось давно я сказала йому, що він змушує мене посміхатись, то він поставив це собі в опис, як життєве кредо» - Єлизавета

Йому дуже і дуже личить малиновий берет

Дмитро проходив строкову службу у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді Десантного-штурмових військ ЗСУ.

Їхнє кредо - «Завжи перші». З великим задоволенням слухала його історії із служби дівчина Катерина. Про підготовку в снайперській школі, про стрибки з парашуту, про армійських друзів, з якими він підтримував теплий контакт….

«Якось на одній із зустрічей, під час істерії перед 16 лютого, ми обговорювали можливість загрози відкритої агресії росії. Я знала, що Діма піде воювати, і підтримувала його позицію.

У той вечір ми проводили паралелі з 2014 роком, з тим, що все після олімпіади починається з «рузскаї вєсни» і перетікає у палке літо. І в якусь мить Діма взяв мене за руку міцно, як завше, і дивлячись в очі так спокійно і серйозно промовив слова, які ніколи не забуду: «Дай мені слово, що якщо мене не стане, то ти все робитимеш за двох.

Житимеш за двох, боротимешся за двох, діятимеш за двох. І не впадатимеш у відчай, а будеш сильною. Я б хотів, щоб мене провели без побивань і голосіння, а з теплом, усмішками і музикою» - Катерина.

Дівчина згадує, 29 березня було передчуття чогось невідомого. Діма не вийшов на зв’язок. А 31 березня Катерині зателефонував його друг з університету і повідомив страшну новину. Діма…

Завжди занурював мене у спорт

Для брата Андрія Дмитро був наставником. Згадує, як вчив його грати у футбол. Андрій завжди дивувався, як у 23 роки можна бути, наче мудрецем із книжки.

«Минулого літа ми кожен день бігали в парк, грали в теніс, віджималися і качалися. А потім бігли в "Нескучне" і купалися, разом пропливали ставок туди і назад.

Він завжди казав мені "Лише читати книжки і зубрити математику не зовсім правильно - ти маєш бути в повній душевній і фізичній гармонії з тілом. Ти маєш займатися спортом і після цього братися за навчання!» - Андрій

Дарував тільки влучні подарунки

Дмитро – це людина-історія. Більш вдалого опису для друга Максим не зміг підібрати. Пояснює, Дмитро навчався на історичному факультеті, а також обожнював та вмів розповідати історії.

«Холодна осінь 2019-го. Діма отримав звільнення з армії, що подарувало нам два крутих вечори в центрі Києва. Тоді друг звернув увагу на те, що при холодному вітру не від глибокого розуму я ходжу без шапки чи бодай капюшону. Діма завжди був обачним і навіть зробив мені за це зауваження.

Мовляв, бережи те місце, яким мав би думати і додав фразу з одного зі своїх улюблених серіалів: “Зима близько”. Я віджартувався, адже шапки чи капюшони не любив носити ніколи. На тому й забули» - Максим.

Наступного разу вони зустрілися вже в лютому. Теж у Києві. Дмитро зробив відразу два подарунки. Перший — книгу “Розмови з Кахою Бендукідзе”, аби заповнити порожнечу всередині. Другий же виявився вкрай несподіваним. Під час строкової служби Дімі часто довіряли “каптьорку”, де він себе почував себе фантастично: тепло, чай і навіть трохи мережі.

Але Дмитру на місці не сиділося. Тому, він почав розшукувати таємниці старої радянської шафи, яка таїла в собі цигарки, трохи давно виданої літератури, бушлати та ще купу речей, які в силу віку ідентифікувати складно.

В одному з кутків Діма знайшов шапку. Не таку, знаєте, адідас чи колінз. А ушанку. Саме вона й дісталася в подарунок Максимові від друга. Всередині на бірочці був вказаний 1986 рік. Шапка збереглася доволі добре, як для свого віку.

Діма припускав, розказує друг Максим, що це тому, що крізь неї пройшло стільки різного людського та машинного масла, що розпадатися їй не можна було суто з історичних мотивів. Ось такі подарунки робив Дмитро. Пам’ятні та влучні.

Дмитро назавжди лишився молодим і сповненим сил. Йому завжди буде 23 роки...