"На жаль, я маю лише одне життя, яке можу віддати за Україну" - Сєвєр

Цей запис зі щоденника 17-річного сумчанина став крилатим висловом. Сергій Табала – у 2014-му році ще студент місцевого профтехучилища. Важко було повірити, що про цього хлопчину із позивним «Сєвєр» вже за рік знатиме вся країна, як наймолодшого кіборга. А Президент вручатиме йому звання Героя України… посмертно. 

хоробрі серця. покоління незалежних. сергій сєвєр табала.mp4 snapshot 01.52 2017.06.09 07.24.25 

Звичайний плин життя Сергія Табали зрушили події на Майдані в Києві. Туди поїхав сам, нічого не сказавши рідним.

Сергій жив зі мною. Я навіть не знала нічого, які там події в Києві, що там революція. Хоч і була на пенсії, але ще працювала, була зайнята. А тоді онук не прийшов із училища ночувати додому. Ми всі тоді дуже злякалися. Ну як це так, дитини немає вдома. Йому тоді 17-ть тільки було. Приїхав тільки наступного дня. Очі такі великі, світяться… Каже: «Бабуся, ти собі не уявляєш, що там відбувається! Там Майдан! Янукович утік!... Революція! Там стільки молоді, людей!...» Із усього того потоку було важко зрозуміти, що там коїться. Але я розуміла, що там небезпечно, тому почала відмовляти його їхати знову до столиці. Казала йому, мовляв, хай політики всім тим дорослі займаються, політики

бабуся Сергія Людмила Шокутько

Але всі вмовляння були марними. Сергій твердо стояв на своєму - він має бути там.

592003 1 w 300

Захоплений майданівським рухом Сергій Табала у перші ж місяці військового протистояння на сході країни почав шукати шляхи, як потрапити на фронт. На той момент йому тільки виповнилося 17-ть років, згадують його побратими.

Спочатку він спробував піти офіційно через військкомат. Але там, наче вирок, йому сказали, що за станом здоров’я він непридатний для служби. Він тоді не міг ніяк зрозуміти, як це так – «непридатний». Каже: «Руки-ноги є, голова на плечах є! Чому ж тоді не можу захищати Україну?!

товариш Сергія Табали Сергій Супрун

«Сєвєр» - такий позивний 17-річний сумчанин взяв собі в учебці для добровольців Правого сектору. Звідти й вирушив на фронт, у саме пекло – на донецьке летовище. 

d8uny6ie52y

Після першого легкого поранення побратими привезли невгамовного добровольця додому в Суми. Мовляв, заживе, тоді й поїдеш знову. Утім, «Сєвєра» не так просто було зупинити. "Сергійко так мені сказав тоді: «Бабусю, як я можу бути вдома, залічувати ці легкі поранення, коли мої друзі там гинуть?! Я маю бути з ними!» І поїхав… його не можна було зупинити, як би ми не вмовляли, не плакали…», - ділиться спогадами бабуся Людмила. 

Побратими, які вирушали з ротації знову на схід, навмисно не взяли «Сєвєра» з собою в машину. Але хлопець знайшов вихід.

Ми всі посідали в мікроавтобус, а речі та продукти у вантажний відділ складали. І там якось чи відвернулися куди хлопці, чи вже потім після того, як закрили авто… Ніхто не побачив, одним словом. А вже як приїхали в донецький аеропорт і почали відвантажувати речі, то вилізає звідти «Сєвєр». Усі були ошарашені. Їхав увесь час з нами у вантажному відділі машини

побратим Сергія Володимир (позивний «Череп»)

Здавалося б, не по рокам розсудливого та спраглого до справедливості Сергія ніщо не могло спинити. Ніщо... окрім пострілу «Рапіри».

Він мені завжди казав: «Бабуся, ти тільки не плач. Якщо ти не плакатимеш, то і мені краще буде». Але в той день ніхто не міг стримати сліз. Шостого листопада у Сергія повинна бути ротація і він мав би приїхати додому. Я вже чекала його, готувалася зустрічати. Аж тут дзвоне його мама, моя донька Оксана і каже: «Ти сидиш чи стоїш? Сірьожу вбили». І це мені як постріл в спину. Я як закричу… (плаче) Страшно все це згадувати

бабуся Сергія Людмила Шокутько

«Сєвєра» не стало 6 листопада 2014 року під час штурмового обстрілу бойовиками донецького летовища. Осколок міни для безстрашного Сергія став смертельним.

18s08 funerall kопіювати

Поховали «Сєвєра» 10 листопада 14-го року, із усіма почестями, як справжнього Героя на Алеї Слави. Попрощатися з ним прийшли близько трьох тисяч сумчан…

Утім на цьому війна для родини Сергія Табали не закінчилася. Навпаки – тільки почалася. Від пережитого горя мати «Сєвєра» злягла із психічними розладами в лікарню. 

00752.mts snapshot 00.32 2017.06.10 15.32.19

Тож бабусі Людмилі Анатоліївні довелося взяти на себе обов’язок довести, що добровольці воювали нарівні зі збройними силами України. 

Найбільше зачепило за живе, коли хтось там із чиновників у владних кабінетах сказав одну фразу: «Їх там не було!». Це про добровольців. Мовляв, обороняли аеропорт, тримали позицію ЗСУ… Це мене настільки обурило, що я почала боротися за ім’я свого онука та пільги для його матері, для якої він був усім

бабуся Сергія Людмила Шокутько

Ця боротьба, зізнається Людмила Анатоліївна, була нелегкою. Жоден сумський адвокат не хотів братися за цю справу. Довести статус учасника бойових дій для добровольця на момент 2014-го року було нереально. Усі відмовляли бабусю. Мовляв, витратить час і гроші, а так нічого і не доб’ється.

А я їм ще тоді казала, що в мене все вийде. Мій онучок не боявся іти проти всього цього бруду, підлості, не боявся холоду, не боявся пострілів… Тому боятися я просто не маю жодного морального права

бабуся Сергія Людмила Шокутько

Аби отримати статус учасника бойових дій (УБД) Сергієві посмертно, найперше, потрібно було це довести його присутність в донецькому аеропорті під час АТО. Збирати інформацію про це довелося буквально по маленьким крупинках.

Почали ми збирати всі довідки, документи, погодження… Кожен папірець підкладали один до одного. Це було потрібно, щоб стверджувати, що Сергій був у 5-му окремому полку добровольчого батальйону Правого сектору і воював у донецькому аеропорту. Окрім цього, потрібні були живі свідки, бійці із ЗСУ та добровольці, які б підтвердили, що «Сєвєр» був разом із ними

бабуся Сергія Людмила Шокутько

00778.mts snapshot 00.01 2017.06.09 07.25.09

Свідчення цих людей мали б бути одними з ключових на суді. Як згадує перший командир Сергія Табали Микола Сурженко, побратими швидко підключилися допомагати бабусі. Друзі «Сєвєра» через Інтернет за фотографіями фронтовими намагалися ідентифікувати тих людей, які були із Сергієм. Далі шукали їх адреси, телефони, аби запросити для дачі свідчення на суд у Суми.

Ми ходили на суди, на сесії всі, писали запити, оці безкінечні листи слали... – Так, усе це затяглося, і затяглося надовго. Але, головне, що не було марним. Його родина відчувала колосальну підтримку від нас усіх. А ми, у свою чергу, стояли не тільки за права нашого друга, а й за всіх, хто віддавав свої життя, рятуючи Україну від терористичної навали»

побратим «Сєвєра», теж кіборг Олег (позивний «Ваха»)

До цього підключилися волонтери з Києва, які займалися проблемами добровольців, та юристи. Отримавши довіреність від бабусі Сергія, вони стали захищати інтереси родини Табали у столиці, безпосередньо стукаючи у владні кабінети. Слідкували за прийняттям законів, які б легалізували перебування добровольців на лінії фронту.  

У судових засіданнях, поїздках до Києва та розшуках свідків родина Сергія Табали прожила майже весь 2015-й рік. Титанічні зусилля волонтерів, юристів, побратимів та рідних «Сєвєра» не були марними.

Перешкодою було те, що кіборг пішов в АТО неофіційно та ще й у досить юному віці. За словами експерта у сфері права, появу дітей у будь-яких військових протистояннях забороняє Конвенція ООН із прав дитини. 

Закон України про охорону дитинства теж забороняє, щоб діти до 18 років брали участь в АТО чи війнах, одним словом там, де є зброя. Утім, жодної відповідальності за це поки що не передбачено. З одного боку, діє заборона, а з іншого - навіть її недотримання не понесе адекватного покарання. Від цього у подальшому можуть і в реальності виникають проблеми, коли людина ця в подальшому хоче отримати якийсь статус, наприклад, учасника бойових дій. Чому проблематично? Тому що ті, хто навіть зможуть засвідчити його присутність в АТО, не мали права брати його туди та видавати зброю. Це незаконно 

Анастасія Некрасова, експерт-аналітик Східноукраїнського центру громадських ініціатив

Небезпека ще подібних випадків, на думку Анастасії Некрасової, полягає в тому, що діти не мають спеціальної підготовки. Оскільки до строкової армії вони не призивалися, адже ще не досягли потрібного віку, а в школі володіти зброєю не вчать. 

За інформацією Східноукраїнського центру громадських ініціатив, лише за три місяці моніторингу виявили до півсотні випадків залучення неповнолітніх до збройних угрупувань. Як виявилося, більшість із них були незаконними, тобто з боку самопроголошених ЛНР та ДНР. Утім, притягти до відповідальності вербувальників дітей досі не вдалося.  

00210.mts snapshot 00.01 2017.06.10 15.34.29

Тож зважаючи на все це, родичам загиблого Сєвєра так і не вдалося добитися йому статусу учасника бойових дій. Єдине - змогли засвідчити у суді, що смертельне поранення Сергій отримав на донецькому летовищі, захищаючи позицію в АТО. Його мама Оксана (як мати Героя України) отримує майже 100% пільги на квартплату, забезпечена лікувальними путівками, а нещодавно міська рада Сум пообіцяла виділити їй 350 тисяч гривень на придбання квартири.

Утім, це далеко не самоціль її боротьби, говорить Людмила Анатоліївна. Трохи заспокоївшись за майбутнє своєї доньки, пенсіонерка хоче, аби всіх добровольців визнали учасниками бойових дій.

Дуже багато ми пережили за цей час. Мало того, що не встигли відійти від втрати онучка, так ще й довелося відчути на собі цю бюрократію. Мені так шкода всіх цих дітей, яким так рано довелося взяти до рук зброю, шкода їхніх матерів. Шкода, що держава по суті відвернулася від добровольців, які кинулися на захист України, не думаючи про себе. Сумно від того, що доводилося вклонятися чиновникам за кожен папірець, за кожну довідку, щоб отримати хоч якийсь соціальний захист для мами Героя України… Але я вірю в краще, що обов’язково (і це буде вже скоро!) всім добровольцям дадуть статуси учасників бойових дій. І це, на мою думку, буде справедливо

бабуся Сергія Людмила Шокутько 

Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади 

canada logo2

При створенні сюжету було використане відео з Ютуб та матеріали каналу 112, архівне відео "СпецКор".

вгору

Новини

Ми у соцмережах

Про нас

СпецКором може стати кожен. Повідомляйте про події та проблеми, знімайте відео і створюйте новини разом із нами! Долучайтеся до команди професіоналів!

Контакти