Голодомор на Сумщині: геноцид очима селян
До роковин пам'яті жертв Голодомору, що відзначають 25-го листопада, "Спецкор" кожного дня публікуватиме матеріал з історіями очевидців тих жахливих подій. Усі вони переживали геноцид на тернах Сумської області. Їх спогади занотували у Національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, яку підготував Національний музей «Меморіал жертв Голодомору».
Ця історія – спогади Григоря Андрійовича Тарасенка з села Ободи Білопілського району. Коли розпочався Голодомору Григорію було 11 років. Його слова наприкінці травня 2007-го року записав директор Ободівського будинку культури.
Я добре пам'ятаю події 1932-1933 років. Вважаю, що причиною голоду було те, що влада забирала урожай. Дуже вплинула колективізація, тому що хліб був, та його забирали спеціальні люди (спецагенти, продагенти) і вивозили невідомо куди.
Ті, хто ходили відбирати чи то хліб, чи будь-що інше, документів ніяких не пред’являли. Вони, може, в них і були, але ми були такі залякані, що при одній появі губилися. У них була зброя і штирі, якими вони прохромлювали все подозріле.
Людей могли побити тільки за те, що ти або стоїш не так, чи дивишся не туди, а якщо яка провина, то й заберуть. Продукти харчування приховати було майже неможливо, ховали навіть там, куди ходили по нужді. Буксирники ходили невеликими групами по 3-4 чоловіки, бувало й більше, до 5. Забирали все, що потрапляло їм на очі. Мій сусід Антон Васильович якось зберіг поросятко кілограмів на 20, думав під піччю зарізати та обсмалити. Та прийшло чоловік 5, забрали поросятко, і його ми більше не бачили.
А в колгоспи люди йшли не всі. Тоді вони комунами називалися, утримувалися за рахунок держави. Там були люди, які не мали нічого, а жили тільки тим, що відбирали в трударів. Побачать дрова нарубані, приїдуть, заберуть і везуть в комуну. Побачать коня чи корову, також заберуть. У комуні свій актив був, їздили вони на конях і грабували людей, як могли.Хто не хотів вступати в комуну, у тих все відбирали, навіть хату, і відселяли туди, де гірше.
У 1933 - на початку 1934 рр. при комуні існував дитсадок для сиріт. Найважчий, на мій погляд, був 1933 рік. Люди пухли з голоду. Приклади людоїдства не зустрічалися, та люди їли все, що знаходили. Ніде не можна було побачити навіть кінського щавлю. їли листя береста, сушили чи так варили, листя липи, калачі добре йшли в їжу. Тепер я навіть не бачу того, що ми їли, нема того бур’яну. У Глушково було багато крупорушок, то ми ходили туди по шарайку. Яка ж бо вона була смачна, ця шолуха від зерна. А яка радість була, коли поймаєш хом’яка чи ховрашку.
У кого була золота копійка, та це дуже рідко, то в місті можна було 11 отоварити в синдикаті. А люди помирали десятками і ніяких тобі прощальних атрибутів: викопають невелику ямку на городі, дощечками обставлять, якщо вони є, і ховають.Тепер кажуть, то неврожай був, то засуха була. Зараз засуха більша, і урожай був. А я вважаю, що уряд винний у Голодоморі, який зробили штучно.
Григорій Тарасенко, 1922 р.н.