Свято-Володимирський кафедральний собор — одна з найвидатніших пам’яток релігійного мистецтва XIX століття в Україні. Будований понад 40 років, розписаний іменитими художниками, він пережив більшовицькі погроми і став сьогодні головним собором Православної церкви України.
Володимирський собор — православний храм у Києві, збудований у 1862–1882 роках і освячений у 1896 році. Нині є кафедральним собором Православної церкви України.
- 🔹 Адреса: бульвар Тараса Шевченка, 20, Київ
- 🔹 Стиль: неовізантійський (руський неовізантійський)
- 🔹 7 куполів, висота 49 м, довжина 55 м, ширина 30 м
- 🔹 Художники розписів: Віктор Васнецов, Михайло Нестеров, Михайло Врубель та інші
- 🔹 Станція метро: «Університет» (приблизно 350 м)
- 🔹 Один із семи чудес Києва
Ідея і початок: як народився задум собору
Ідея збудувати у Києві храм на честь рівноапостольного князя Володимира Великого — хрестителя Русі — виникла у 1852 році. Ініціатором виступив митрополит Київський і Галицький Філарет (Амфітеатров). Задум: спорудити собор до прийдешньої 900-річниці хрещення Русі 988 року. Після затвердження проєкту Миколою I розпочалося всенародне збирання коштів. Так, у 1859 році загальна сума пожертв від мешканців різних куточків тодішньої Російської імперії досягла 100 000 рублів. Києво-Печерська лавра надала для будівництва понад мільйон цеглин власного виробництва.
Первісний проєкт розробив архітектор Іван Штром. Його задум передбачав 13 куполів і грандіозні розміри — але виявився фінансово непідйомним. Після перегляду проєкту кількість куполів скоротили до 7, розміри зменшили, а роботу продовжив єпархіальний архітектор Павло Спарро. Пізніше проєкт ще раз переробив Олександр Беретті — саме за його кресленнями врешті й побудували собор. Перший камінь у фундамент заклали 15 червня 1862 року — цю дату обрали не випадково: 15 червня на Русі вшановувалась пам’ять князя Володимира.
Драматична хронологія будівництва: тріщини, зупинки і відновлення
Будівництво виявилося значно складнішим, ніж очікувалося. У 1864–1866 роках, коли стіни вже були майже підведені під купол, на арках і стінах з’явилися глибокі тріщини. Будівництво довелося зупинити — і воно стояло майже десять років. Лише після того, як Олександр ІІ під час одного зі своїх відвідувань Києва у 1875 році звернув особисту увагу на незавершений храм і наказав «довести справу до ладу», роботи відновились.
До будівництва залучили петербурзького архітектора Рудольфа Бернгарда, який зробив точні математичні розрахунки і знайшов спосіб зміцнення конструкції. Стіни підсилили спеціальними контрфорсами. У 1876 році роботи поновились під керівництвом київського єпархіального архітектора Володимира Ніколаєва, і у 1882 році зведення стін нарешті завершилось.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1852 | Митрополит Філарет виступив із ідеєю, Микола І затвердив проєкт |
| 1862 | Закладення першого каменя (15 червня) |
| 1864–1866 | Поява тріщин, зупинка будівництва |
| 1875 | Особиста увага Олександра ІІ, рішення відновити роботи |
| 1876 | Відновлення будівництва під керівництвом Ніколаєва |
| 1882 | Завершення зведення стін |
| 1885–1896 | Розписи під керівництвом Адріана Прахова |
| 1896 | Урочисте освячення (20 серпня) |
Архітектура: сім куполів і неовізантійський стиль
Собор збудований у руському неовізантійському стилі — тобто творці намагалися відтворити архітектуру візантійських храмів, що зводились саме за часів князя Володимира Великого. У плані споруда є традиційним давньоруським шестистовпним триапсидним храмом, але увінчана сімома банями — центральною і шістьма меншими.
Основні розміри: довжина 55 м, ширина 30 м, висота разом із центральним хрестом — 49 метрів. Зовні стіни пофарбовані у жовтий колір, бані — у синій. Ця колірна схема, що так впізнавано виглядає серед зелені бульвару Шевченка, є однією з найвідоміших візуальних прикмет Києва. Над притвором і бічними нефами споруджено великі хори. Всередині храм поділено на три нефи: середній і два бокові.
💡 Корисний факт: Мистецтвознавець Костянтин Широцький у 1917 році написав, що Володимирський собор — єдиний у тодішній Російській імперії храм, що справляє художнє враження. Копії його розписів і орнаментів розійшлися відтоді в сотнях, якщо не тисячах, менших церков.
😯 Несподіване: на урочистому освяченні собору 20 серпня 1896 року були присутні імператор Микола ІІ з дружиною Олександрою Федорівною. Будівництво, що почалося за Миколи І, завершилося вже за Миколи ІІ — чотири десятиліття і два царі.
❓ Чому не 13 куполів? Первісний проєкт Штрома передбачав 13 куполів, але він виявився надто дорогим. Після перегляду кількість скоротили до 7 — так само, як у семи основних київських пагорбах або семи днях тижня. Число символічне і в православній традиції несе глибокий зміст.
Розписи: Васнецов, Нестеров, Врубель
Після завершення будівництва перед організаторами постало завдання не менш складне — оздобити інтер’єр. До роботи над розписами запросили видатних художників Росії і України; керував проєктом мистецтвознавець, професор Адріан Прахов, який також розробив ескізи для мармурового іконостасу, скульптур князя Володимира і княгині Ольги на вхідних воротах та значної частини орнаментів.
Головне місце у розписах займає Віктор Васнецов. Він створив 15 великих композицій і 30 окремих фігур, розписав головний неф євангельськими сюжетами та двома масштабними історичними полотнами: «Хрещення князя Володимира» і «Хрещення киян». Ці роботи вражали сучасників настільки, що стали взірцем для розписів сотень інших православних храмів кінця XIX — початку XX ст. До роботи також залучали майстрів із Венеції.
Серед інших художників, що працювали над інтер’єрами: Михайло Нестеров, Михайло Врубель, Вільгельм Котарбінський, Іван Селезньов, брати Павло та Олександр Свдомські. Роботи тривали з 1885 по 1896 рік. Після завершення всі художники були нагороджені золотими медалями за ескізами Адріана Прахова.
Радянська доба: від антирелігійного музею до відновлення
Після революції собор спочатку продовжував діяти. Але у серпні 1929 року секретаріат ВУЦВК затвердив рішення Київської міської ради про закриття собору — «за численними проханнями трудящих». У його приміщенні розмістили Всеукраїнський антирелігійний музей. Дзвони в грудні 1929 року зняли і відправили на переплавку «для потреб індустріалізації».
У 1930-х роках собор планували підірвати разом із Софіємю Київською та Михайлівським золотоверхим монастирем для прокладання нового проспекту. Михайлівський собор знесли у 1935–1936 роках, але Володимирський і Софія дивом уціліли. Під час Другої світової Під час Другої світової, коли Київ перебував під нацистською окупацією (1941–1943), богослужіння в соборі відновили. Повноцінна церковна діяльність відновилась у 1960-х роках, коли митрополитом став Філарет (Денисенко).
Від незалежності до ПЦУ
У 1988 році Володимирський собор став центральним майданчиком святкування 1000-ліття хрещення Русі-України — одна з найважливіших церковних подій в СРСР напередодні його розпаду. Після проголошення незалежності України у 1992 році собор став кафедральним храмом Української православної церкви Київського патріархату. У 1995 році тут відбувся собор УПЦ КП, на якому митрополит Філарет (Денисенко) був обраний Патріархом. З 2019 року, після об’єднавчого собору і створення Православної церкви України, Володимирський собор є її кафедральним собором.
Адреса: бульвар Тараса Шевченка, 20, Київ (Шевченківський район).
Станція метро «Університет» — близько 350 метрів пішки. Собор відчинений щодня з 6:30 до 19:00–20:00 (може змінюватися у зв’язку з воєнним станом). Навпроти розташований Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна — зручно поєднати обидва місця під час прогулянки.
- Збудований у 1862–1882 рр., освячений у 1896 році
- Стиль: руський неовізантійський, 7 золотих куполів
- Розміри: 55 м × 30 м, висота 49 м
- Розписи: Васнецов (15 композицій + 30 фігур), Нестеров, Врубель, Котарбінський та ін.
- Пережив загрозу знищення у 1930-х, антирелігійний музей 1929–1941 рр.
- З 2019 — кафедральний собор Православної церкви України
- Один із семи чудес Києва
- Пам’ятка архітектури, історії та монументального мистецтва національного значення
