Йожеф Сабо: біографія, кар’єра футболіста і тренера, досягнення

Біографії · Спорт · Липень 2026

Йожеф Йожефович Сабо — один із найвидатніших гравців в історії київського «Динамо» і радянського футболу. Залізний опорний півзахисник 1960-х, чотириразовий чемпіон СРСР, учасник чемпіонату світу 1966 і Олімпіади 1972 — він пізніше увійшов і в тренерську історію: очолював збірну незалежної України і чотири рази повертався до «Динамо» у ролі головного тренера.

Дитинство і юність: між двома культурами

Йожеф Сабо народився 29 лютого 1940 року в Ужгороді — у той час місто входило до складу Угорщини. Він був сьомою дитиною в багатодітній родині. Унікальна дата народження у високосний рік означає, що офіційно Сабо «святкує» день народження лише раз на чотири роки — хоча в звичайні роки відзначає 28 лютого або 1 березня.

Дитинство пройшло в окупаційні та повоєнні роки. Коли Закарпаття приєдналося до Радянської України, Сабо опинився між двома ідентичностями: угорці-земляки не визнавали його «своїм», а в Москві та інших містах СРСР його нерідко образливо називали «фашистом» через угорське коренів. Цей тиск формував характер — твердий, незламний і прямолінійний.

Перший тренер Йожефа — Дьйорфі Золтан Степанович. Перші кроки у футболі зробив в аматорській команді «Хімік» з Калуша (1957), потім провів два неповних сезони за «Спартак» з Ужгорода в класі «Б» чемпіонату СРСР.

«Динамо» Київ і розквіт кар’єри гравця

Влітку 1959 року Йожефа Сабо разом із двома іншими закарпатськими футболістами запросило до себе київське «Динамо» — наймогутніший клуб Радянської України. Дебют відбувся 1 червня 1959 у товариському матчі проти «Тоттенгем Готспур». Початківець-провінціал відразу потрапив у середовище найсильніших гравців УРСР.

Протягом наступних десяти років Сабо став одним із ключових виконавців «Динамо». Його стиль гри відзначали потужністю, бойовим духом і точним дальнім ударом. У «Динамо» він взяв участь у відкритті фірмового «прийому» — удару з дистанції. Як розповідали партнери по команді, Сабо мав власну теорію: дальній удар завжди має бути максимально сильним, щоб воротар не встиг зреагувати.

У 1970 році Сабо залишив «Динамо» і провів сезон у ворошиловградській «Зорі», де завершив ігрову кар’єру.

Збірна СРСР: чемпіонат світу і Олімпіада

Йожеф Сабо дебютував у складі збірної СРСР 3 жовтня 1965 року в товариській грі проти Греції. За кар’єру провів у збірній понад 40 матчів.

Головні міжнародні виступи:

Участь Сабо у чемпіонаті світу 1966 в Англії стала однією з найяскравіших сторінок його кар’єри гравця. Збірна СРСР дійшла до напівфіналу, де поступилася ФРН, а Сабо через травму, отриману в тому матчі, пропустив гру за третє місце проти Португалії. Формально збірна зайняла 4-е місце, але за регламентом того чемпіонату учасники матчу за 3-тє місце нагороджувалися бронзовими медалями — тому Сабо все ж вважається бронзовим призером ЧС-1966.

Тренерська кар’єра: від луганської «Зорі» до збірної України

Після завершення ігрової кар’єри Йожеф Сабо не залишив футбол — 1977 року він розпочав роботу тренером. Перші кроки були зроблені в луганській «Зорі», потім — у київському СКА і дніпровському «Дніпрі». Проте головним клубом його тренерської кар’єри стало «Динамо» Київ.

Сабо обіймав різні посади в «Динамо»: начальника команди (1992–1993), головного тренера і помічника тренера. Після повернення Валерія Лобановського на посаду головного наставника Сабо перейшов на другу роль — але залишався частиною тренерського штабу аж до 2007 року. Загалом Сабо чотири рази призначався головним тренером «Динамо» — у 1994, 1996, 2004 і 2007 роках, зазвичай у кризові для клубу моменти.

У роки роботи в «Динамо» під його керівництвом або за його участі клуб здобув чотири чемпіонства України і двічі виграв Кубок України (1993/94–1996/97).

Тренер збірної України: від незалежності до відбору

Після проголошення незалежності України саме Йожеф Сабо стояв при витоках тренерства нової збірної. Вперше він очолив команду в 1994 році — на двох відбіркових матчах до Євро-1996. Перший із них завершився нічиєю зі Словенією, другий — перемогою над Естонією (3:0).

Від 1996 до 1999 року Сабо вдруге очолював збірну. Це був особливий період: у команди підібрався видатний склад — Андрій Шевченко і Сергій Ребров у нападі, Андрій Гусін та Віталій Косовський у середині поля, Владислав Ващук, Олег Лужний і Юрій Дмитрулін в обороні, Олександр Шовковський у воротах. Збірна виглядала конкурентоспроможно на міжнародній арені, хоча виходу на великий турнір за ці три роки не досягла.

Досягнення Йожефа Сабо

Спортивна біографія Сабо охоплює понад п’ять десятиліть причетності до футболу — і як гравця, і як тренера, і як функціонера:

Стиль гри: «залізний» півзахисник із дальнім ударом

У радянському та українському футболі Йожеф Сабо мав репутацію жорсткого, витривалого і технічно грамотного гравця. Його позиція — опорний і атакуючий півзахисник — передбачала повсюдну роботу на полі: відбирання м’яча, виведення партнерів у атаку і самостійний завершальний удар.

Фірмовим прийомом Сабо був дальній удар. Гравці «Динамо» того часу мали певний розподіл: штрафні поблизу воріт виконував Віктор Серебряников, а все, що далі від штрафного майданчика — монополія Сабо. Він вважав, що дальній удар обов’язково має бути максимально сильним — тоді воротар, який не чекає прострілу здалеку, не встигає зреагувати. Цей принцип він засвоїв частково від більш досвідченого партнера по «Динамо» Юрія Войнова.

За всю кар’єру гравця Сабо провів 386 матчів і забив 69 голів — пристойна результативність для гравця оборонного плану. Ці цифри відображають його універсальність: Йожеф ніколи не ховався від відповідальності й активно брав участь у завершенні атак.

Пізній період і роль у «Динамо»: від функціонера до тренера

Після завершення роботи помічником тренера в «Динамо» Сабо обіймав посаду віце-президента клубу (2000–2004). Це показує масштаб його залученості в діяльність «Динамо» поза межами тренерського штабу: він брав участь у прийнятті клубних рішень і представляв інтереси команди на різних рівнях.

Четверте й останнє повернення Сабо на посаду головного тренера «Динамо» відбулося восени 2007 року — у вересні–жовтні, в черговий кризовий для клубу момент. Після завершення цього нетривалого призначення Сабо відійшов від активної тренерської роботи, але залишився публічною фігурою: коментував матчі, давав інтерв’ю і не стримувався від гострих оцінок сучасного українського футболу.

Серед колег і вболівальників Сабо неодноразово порівнювали з образом «людини-інституції» для «Динамо»: рідко хто інший з гравців або тренерів був пов’язаний із клубом так довго, у такій кількості різних ролей і так послідовно повертався в найважчі хвилини.

Характер і стиль: прямий і незламний

Йожеф Сабо відомий прямолінійністю і безкомпромісністю — як на полі, так і в коментарях. Протягом усього часу активної публічної діяльності він не уникав гострих висловлювань про стан українського футболу, якість гравців і рівень чемпіонату. Його критика «Динамо» у важкі для клубу роки, думки про збірну і відверті оцінки суперників неодноразово ставали темами для широкого обговорення в медіа.

Особисте життя Сабо залишається переважно поза увагою публічного простору. За відомими даними, він одружений і має дітей, але детальну інформацію про родину не коментує і від публічності у цій сфері дистанціюється. Він продовжує стежити за українським і світовим футболом, регулярно з’являючись у ЗМІ з коментарями — нерідко різкими і провокативними, що є невід’ємною частиною його публічного образу протягом десятиліть.