Відпустка «за свій рахунок» — один із видів відпусток, передбачених українським законодавством. Вона дозволяє працівнику тимчасово бути відсутнім на роботі без збереження зарплати. Розбираємо, хто має право, на який строк, як оформити та що змінилося в умовах воєнного стану.
Коротка відповідь: відпустка за свій рахунок (без збереження заробітної плати) — це вид відпустки, коли працівник не отримує зарплату, але зберігає за собою робоче місце. За сімейними обставинами або з інших причин вона надається за згодою роботодавця тривалістю до 30 календарних днів на рік (стаття 26 Закону «Про відпустки»). Окремим категоріям працівників така відпустка надається в обов’язковому порядку (стаття 25).
🔹 Максимальна тривалість за згодою сторін — до 30 календарних днів на рік
🔹 Ініціатором може бути лише працівник — примусове відправлення у відпустку за свій рахунок незаконне
🔹 Обов’язкові неоплачувані відпустки — для пенсіонерів, осіб з інвалідністю, ветеранів та інших пільгових категорій
🔹 Під час воєнного стану — без обмеження 30-денного строку за домовленістю сторін
Що таке відпустка за свій рахунок і чим вона відрізняється від оплачуваної
Відпустка без збереження заробітної плати, яку в побуті називають «відпусткою за свій рахунок» або «за власний рахунок», — це період, протягом якого працівник офіційно звільнений від виконання трудових обов’язків, зберігає за собою робоче місце та посаду, але не отримує заробітну плату. Це принципова відмінність від щорічної основної оплачуваної відпустки, під час якої за працівником зберігається середній заробіток.
Правове підґрунтя цього виду відпустки становлять стаття 84 Кодексу законів про працю України (КЗпП) та статті 25 і 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР. Під час воєнного стану додатково діє Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX.
Головне правило: ініціатива щодо оформлення відпустки за свій рахунок завжди має виходити від самого працівника. Роботодавець не має права примусово відправити працівника в неоплачувану відпустку — це є грубим порушенням трудового законодавства.
Два види відпустки без збереження зарплати
Закон «Про відпустки» чітко розмежовує два типи неоплачуваних відпусток, і розуміння цієї різниці принципово важливе для працівника.
Обов’язкова (стаття 25)
Це відпустка, яку роботодавець зобов’язаний надати працівнику за його заявою, якщо працівник належить до однієї з пільгових категорій, визначених законом. Відмовити в такій відпустці роботодавець не має права — це гарантія, встановлена законом. Перелік категорій працівників і максимальна тривалість для кожної з них визначені безпосередньо в статті 25 Закону «Про відпустки».
За згодою сторін (стаття 26)
Це відпустка, яка надається за сімейними обставинами або з інших причин на підставі заяви працівника за згодою роботодавця. Ключове слово — «за згодою»: роботодавець може і відмовити, якщо вважає, що відсутність працівника негативно вплине на робочий процес. Максимальна тривалість — до 30 календарних днів на календарний рік (після набрання чинності Законом № 3494, який збільшив попередній ліміт з 15 до 30 днів).
Важливо: ліміт 30 днів рахується за календарний рік (з 1 січня по 31 грудня), а не за робочий рік працівника. Ці дні можна використати одноразово або розбити на кілька частин протягом року.
Кому відпустка за свій рахунок надається обов’язково
Стаття 25 Закону «Про відпустки» містить вичерпний перелік категорій працівників, яким роботодавець зобов’язаний надати неоплачувану відпустку за їхнім бажанням. Наводимо основні категорії з тривалістю, визначеною законом.
| Категорія працівника | Максимальна тривалість |
|---|---|
| Матір (або батько, що виховує без матері) двох і більше дітей до 15 років або дитини з інвалідністю | До 14 календарних днів щорічно |
| Чоловік, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці | До 14 календарних днів |
| Матір або інша особа, якщо дитина потребує домашнього догляду (за медичним висновком) | До досягнення дитиною 6 років (16 років — при цукровому діабеті I типу) |
| Учасники війни, члени сімей загиблих захисників | До 14 календарних днів щорічно |
| Особи з інвалідністю I та II груп | До 60 календарних днів щорічно |
| Особи з інвалідністю III групи | До 30 календарних днів щорічно |
| Пенсіонери за віком | До 30 календарних днів щорічно |
| Ветерани праці | До 14 календарних днів щорічно |
| Сумісники | На строк до закінчення відпустки за основним місцем роботи |
| Працівники, допущені до вступних іспитів у навчальні заклади | На період іспитів (від 10 до 15 днів) |
Цей перелік не є повним — стаття 25 містить понад шістнадцять пунктів для різних категорій. Якщо працівник підтверджує свій статус відповідними документами (посвідчення, медична довідка тощо), роботодавець зобов’язаний задовольнити його заяву.
Як оформити відпустку за свій рахунок: покрокова інструкція
Оформлення неоплачуваної відпустки потребує дотримання чіткої процедури. Порушення порядку оформлення може створити проблеми як для працівника, так і для роботодавця.
- Написати заяву. Працівник подає письмову заяву на ім’я керівника, в якій зазначає бажану дату початку і тривалість відпустки, а також підставу (сімейні обставини, або посилання на конкретний пункт статті 25, якщо відпустка обов’язкова). До заяви додаються копії документів, що підтверджують право на відпустку (для пільгових категорій).
- Отримати рішення роботодавця. Для обов’язкових відпусток (стаття 25) роботодавець не має права відмовити. Для відпустки за згодою сторін (стаття 26) потрібне погодження керівника — він може відмовити або запропонувати інші дати.
- Видання наказу. На підставі погодженої заяви видається наказ (розпорядження) про надання відпустки без збереження заробітної плати із зазначенням підстави, дати початку та тривалості.
- Внесення до табелю обліку робочого часу. Дні неоплачуваної відпустки позначаються відповідним кодом у табелі.
Увага: не виходьте у відпустку за свій рахунок, не дочекавшись наказу. Відсутність на робочому місці без оформленого наказу може розцінюватися як прогул, що є підставою для звільнення.
Що змінилося під час воєнного стану
Воєнний стан, який діє в Україні з 24 лютого 2022 року і продовжений у 2026 році, суттєво вплинув на правила надання відпусток без збереження зарплати. Закон № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» запровадив кілька важливих змін.
По-перше, на час загрози збройної агресії та воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати відпустку без збереження зарплати без обмеження 30-денного строку, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону «Про відпустки». Тобто під час воєнного стану можна перебувати в неоплачуваній відпустці і більше тридцяти днів, аж до закінчення воєнного стану — за умови згоди обох сторін.
По-друге, для внутрішньо переміщених осіб та тих, хто виїхав за кордон, роботодавець зобов’язаний надати відпустку за заявою працівника на строк, зазначений у заяві, але не більше 90 календарних днів.
По-третє, демобілізовані працівники отримали новий вид неоплачуваної відпустки тривалістю до 60 днів для адаптації після повернення з військової служби.
Важливий нюанс: час перебування у відпустці без збереження зарплати, наданій на підставі Закону № 2136 (тобто саме через воєнний стан), не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Це означає, що робочий рік працівника фактично подовжується на кількість днів такої відпустки.
Міф: «Роботодавець має право відправити працівника у відпустку за свій рахунок, якщо немає роботи». Це не так. Примусове відправлення у неоплачувану відпустку без згоди працівника є порушенням трудового законодавства. За це роботодавцю загрожує штраф від Держпраці, а також кримінальна відповідальність за статтею 172 Кримінального кодексу України (грубе порушення законодавства про працю) у вигляді штрафу або виправних робіт.
Чи зараховується відпустка за свій рахунок до стажу
Це одне з найпоширеніших питань, і відповідь залежить від виду стажу та підстави надання відпустки.
Загальний трудовий стаж: час неоплачуваної відпустки зараховується, оскільки трудові відносини не переривалися — працівник залишається працівником підприємства. Страховий стаж (для нарахування пенсії): не зараховується, бо протягом цього часу не сплачуються внески до Пенсійного фонду. Стаж для щорічної основної відпустки: за загальним правилом зараховується, але з певними обмеженнями. Зокрема, відпустка без збереження зарплати, надана на підставі Закону № 2136 (через воєнний стан), до такого стажу не зараховується.
На практиці це означає, що тривала неоплачувана відпустка вплине на момент виникнення права на наступну щорічну оплачувану відпустку та, в перспективі, на розмір пенсії.
| Вид стажу | Чи зараховується час відпустки за свій рахунок |
|---|---|
| Загальний трудовий стаж | Так |
| Страховий стаж (для пенсії) | Ні (внески не сплачуються) |
| Стаж для щорічної відпустки (за ст. 25, 26) | Так, із обмеженнями |
| Стаж для щорічної відпустки (за Законом № 2136) | Ні |
Максимальна тривалість відпустки за свій рахунок
Тривалість залежить від підстави та категорії працівника. Для наочності зведемо основні варіанти.
За сімейними обставинами та з інших причин (стаття 26 Закону «Про відпустки»): до 30 календарних днів на календарний рік за згодою роботодавця. Для пільгових категорій (стаття 25): від 14 до 60 календарних днів щорічно залежно від категорії (див. таблицю вище). На час воєнного стану (частина 3 статті 12 Закону № 2136): без обмеження строку, за згодою обох сторін. Для ВПО та осіб за кордоном (частина 4 статті 12 Закону № 2136): до 90 календарних днів. Для демобілізованих працівників: до 60 днів.
Перевищення встановлених лімітів у мирний час (тобто після завершення воєнного стану) є порушенням. За надання відпустки понад максимальну тривалість роботодавцю загрожує штраф від Державної служби з питань праці, навіть якщо працівник сам просив про це.
💡 Корисний факт: до набрання чинності Законом № 3494 максимальна тривалість відпустки без збереження зарплати за згодою сторін становила лише 15 днів на рік. Зараз цей ліміт збільшено вдвічі — до 30 календарних днів.
😯 Несподіване: примусове відправлення працівника у відпустку за свій рахунок без його згоди може тягнути не лише адміністративну, а й кримінальну відповідальність роботодавця за статтею 172 Кримінального кодексу України.
❓ Часте питання: «Чи можна поєднувати відпустку за свій рахунок із щорічною оплачуваною?» — так, працівник може спочатку використати щорічну оплачувану відпустку, а потім, за потреби, подати заяву на неоплачувану. Ці два види відпусток не виключають одна одну, але оформлюються окремими наказами.
Що не можна робити під час відпустки за свій рахунок
Під час неоплачуваної відпустки працівник зберігає свій статус і робоче місце, але є кілька обмежень і гарантій, про які варто знати.
Роботодавець не може звільнити працівника під час перебування у відпустці за свій рахунок (за виключенням ліквідації підприємства). Робоче місце та посада зберігаються за працівником протягом усього періоду відпустки. Працівник не зобов’язаний бути на зв’язку з роботодавцем — він повноцінно відпочиває або вирішує особисті питання. Однак заробітна плата за цей період не нараховується і не виплачується, а за лікарняним, оформленим під час неоплачуваної відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності зазвичай не нараховується.
Відмінність від простою та вимушеного прогулу
Важливо не плутати відпустку за свій рахунок із простоєм та вимушеним прогулом — це три різні правові ситуації з різними наслідками для працівника.
Простій — це зупинення роботи з причин виробничого, організаційного або економічного характеру. Під час простою не з вини працівника йому має виплачуватися не менше двох третин тарифної ставки (окладу). Простій оформлюється наказом роботодавця і не потребує заяви працівника.
Вимушений прогул — це відсутність працівника на роботі з вини роботодавця (наприклад, незаконне звільнення, недопущення до роботи). У цьому випадку працівник має право на відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відпустка за свій рахунок — це добровільне рішення працівника, без оплати, з написанням заяви. Якщо роботодавець називає це «відпусткою за свій рахунок», але ініціатива йде не від працівника, а від керівництва — це, по суті, прихований простій, і працівник має право вимагати оплати.
Типові помилки при оформленні
На практиці при оформленні відпустки за свій рахунок часто допускаються помилки, які можуть мати юридичні наслідки.
Перша і найпоширеніша помилка — відсутність письмової заяви працівника. Усна домовленість не є належним оформленням і в разі конфлікту не захистить жодну зі сторін. Друга помилка — роботодавець оформлює неоплачувану відпустку за власною ініціативою, без реального бажання працівника (так звані «примусові відпустки»). Це є порушенням, яке карається штрафом. Третя помилка — перевищення максимальної тривалості без належної правової підстави. Четверта — неправильне зазначення підстави в наказі: наприклад, посилання на статтю 26, коли працівник має право на обов’язкову відпустку за статтею 25.
Зразок формулювання в заяві: «Прошу надати мені відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами на підставі ст. 26 Закону України «Про відпустки» тривалістю 10 календарних днів з [дата] по [дата].» Для обов’язкових відпусток замість посилання на ст. 26 зазначається відповідний пункт ст. 25 та додаються підтверджуючі документи.
Чи може роботодавець відмовити у відпустці за свій рахунок
Відповідь залежить від виду відпустки. У обов’язковій відпустці (стаття 25) роботодавець відмовити не може — це пряма норма закону. Якщо працівник подав заяву з належними документами, роботодавець зобов’язаний її задовольнити.
У відпустці за згодою сторін (стаття 26) роботодавець має право відмовити. Підстав для відмови закон не конкретизує — достатньо виробничої необхідності, нестачі персоналу або інших обґрунтованих причин. Проте відмова не повинна бути дискримінаційною або безпідставною — у разі конфлікту працівник може оскаржити рішення у суді або подати скаргу до Держпраці.
Під час воєнного стану з’явився додатковий нюанс: деякі роботодавці, зокрема підприємства критичної інфраструктури, можуть отримати право відмовляти навіть в обов’язкових неоплачуваних відпустках, якщо це пов’язано із забезпеченням обороноздатності країни.
Відповідальність за порушення правил надання відпустки за свій рахунок
Порушення законодавства про відпустки тягне за собою серйозну відповідальність для роботодавця. Фінансові санкції від Державної служби з питань праці за порушення вимог законодавства про працю, зокрема щодо відпусток, є суттєвими. Крім того, за примусове відправлення працівника у відпустку без його згоди посадовим особам загрожує адміністративна відповідальність у вигляді штрафу.
У найтяжчих випадках — при систематичному або грубому порушенні — може наставати кримінальна відповідальність за статтею 172 Кримінального кодексу України (грубе порушення законодавства про працю), яка передбачає штраф, позбавлення права обіймати певні посади до трьох років або виправні роботи до двох років.
Підсумок: що потрібно знати про відпустку за свій рахунок
- Відпустка без збереження заробітної плати надається за заявою працівника — роботодавець не може ініціювати її примусово
- Два види: обов’язкова (ст. 25 — для пільгових категорій) та за згодою сторін (ст. 26 — до 30 днів на рік)
- Під час воєнного стану — без обмеження 30-денного строку (за згодою обох сторін), для ВПО — до 90 днів, для демобілізованих — до 60 днів
- Загальний трудовий стаж зберігається, але страховий стаж (для пенсії) не нараховується
- Робоче місце зберігається за працівником, звільнення під час відпустки заборонене
- Порушення правил загрожує роботодавцю штрафами та кримінальною відповідальністю
Стаття має інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Для вирішення конкретних ситуацій зверніться до юриста з трудового права або до Державної служби з питань праці. Законодавство може змінюватися — перевіряйте актуальність норм на дату застосування.
