Антисемітизм: що це таке, історія виникнення, форми та прояви в сучасному світі

Антисемітизм — одна з найстаріших форм расової та етнічної нетерпимості в історії людства. Від середньовічних погромів до Голокосту, від побутових стереотипів до системної дискримінації — ворожість до євреїв набувала різних форм протягом тисячоліть. Розбираємо, що саме означає це поняття, як воно еволюціонувало і чому залишається актуальним сьогодні.

Визначення антисемітизму: від побутового розуміння до міжнародного стандарту

Слово «антисемітизм» походить від грецького prefixes «анти» (проти) та «семіти» — назви групи народів, до яких належать і євреї. Попри те, що семітськими є також араби та деякі інші народи Близького Сходу, термін «антисемітизм» історично закріпився саме за ворожістю до євреїв. Це пов’язано з тим, що слово було створене спеціально для позначення юдофобії.

За визначенням Великої української енциклопедії, антисемітизм — це різновид ксенофобії, що полягає в нетерпимості до євреїв як етнічної або національної групи. Це не просто окремі випадки ворожості, а комплексна система переконань, яка виражається в дискримінації, насильстві та ідеологічних кампаніях, спрямованих проти євреїв.

У 2016 році Міжнародний альянс пам’яті жертв Голокосту (IHRA) затвердив робоче визначення антисемітизму, яке стало орієнтиром для багатьох країн. Воно формулює антисемітизм як «таке сприйняття євреїв, яке може виражатися у ненависті до них». Риторичні та фізичні прояви антисемітизму, за цим визначенням, спрямовані проти єврейських або неєврейських осіб та їхнього майна, проти єврейських громадських установ або релігійних організацій. У 2017 році це визначення схвалив Європейський парламент, а десятки країн, включаючи Україну, взяли його за основу національного законодавства.

Походження терміна: хто і коли ввів поняття «антисемітизм»

Сам термін «антисемітизм» з’явився у 1870-х роках у Німеччині. Його авторство зазвичай приписують німецькому журналісту Вільгельму Марру, який використав це слово для позначення ворожості до євреїв не на релігійному, а на расовому підґрунті. До цього переслідування євреїв переважно мало релігійний характер і позначалося терміном «юдофобія» — ненависть до юдеїв як носіїв іншої віри.

Поява нового терміна не була випадковою. Друга половина XIX століття — час формування нових національних ідентичностей у Європі, підйому націоналізму та расових теорій. Марр та його послідовники прагнули надати ворожості до євреїв «наукового» обґрунтування, перевівши її з площини релігії в площину раси. Це означало, що навіть євреї, які прийняли християнство, залишалися «чужими» в очах антисемітів — бо проблема переносилася з віросповідання на етнічне походження.

Важливо розрізняти поняття «антисемітизм» та «юдофобія». Юдофобія — це релігійна нетерпимість до послідовників юдаїзму, яка існувала протягом тисячоліть. Антисемітизм у сучасному розумінні — це ширше явище, яке включає ворожість до євреїв як етнічної та культурної групи незалежно від їхніх релігійних переконань. У побутовому мовленні ці поняття часто вживаються як синоніми, хоча академічно вони мають різні відтінки значення.

Історичні корені: від Стародавнього світу до Середньовіччя

Ворожість до євреїв має глибоке історичне коріння. Перші задокументовані прояви можна простежити ще в добу Античності. В Єгипті, Греції та Римській імперії євреїв виділяли як «інших» через їхній монотеїзм, відмову поклонятися місцевим божествам і дотримання специфічних релігійних практик (обрізання, шабат, харчові закони). Ці відмінності викликали підозру й неприязнь з боку язичницького оточення.

Із поширенням християнства у перших століттях нашої ери юдофобія набула нового виміру. Євреїв звинуватили в «богозабивстві» — розп’яттю Ісуса Христа. Цей наратив, попри те що він суперечить самій суті християнського вчення про прощення, стався потужним двигуном антиєврейських настроїв протягом наступних двох тисячоліть. Церковні собори ухвалювали обмеження для євреїв: їм заборонялося обіймати державні посади, одружуватися з християнами, займатися певними видами діяльності.

Середньовіччя стало часом систематичного переслідування. Євреїв обмежували в правах, змушували жити в окремих кварталах (гетто), забороняли володіти землею, вступати до цехів та ремісничих гільдій. Єдиною дозволеною сферою часто залишалося лихварство — і саме це породило стереотип про «жадібних євреїв-банкірів», який виявився надзвичайно живучим і використовується антисемітами й досі.

Хрестові походи (XI–XIII століття) супроводжувалися масовими вбивствами єврейських громад у Європі. Євреїв звинувачували в отруєнні колодязів, ритуальних вбивствах, осквернюванні гостій — жодне з цих звинувачень не мало реальних підстав, але вони слугували приводом для погромів, вигнань і страт.

Антисемітизм Нового часу: від расових теорій до нацизму

Епоха Просвітництва та Великої французької революції принесла євреям Європи емансипацію — поступове зняття правових обмежень і визнання рівності перед законом. Проте ці зміни не скасували антисемітських настроїв. Навпаки, у XIX столітті ворожість до євреїв набула нових, «наукових» форм.

Расові теорії, що виникли в другій половині XIX століття, класифікували людей за «вищими» та «нижчими» расами. Євреїв зараховували до «семітської раси» і протиставляли «арійцям». Ці псевдонаукові ідеї лягли в основу політичного антисемітизму — руху, який прагнув позбавити євреїв громадянських прав і витіснити їх із суспільного життя.

У Російській імперії, до складу якої входила значна частина України, антисемітизм набував форми погромів — масових нападів на єврейські квартали, під час яких грабували й руйнували майно, вбивали та калічили людей. Особливо кривавими були погроми 1881–1884 та 1903–1906 років. Євреї були обмежені так званою «смугою осілості» — територією, за межами якої їм заборонялося жити. Ця смуга охоплювала переважно західні губернії, включаючи значну частину сучасної України.

Кульмінацією антисемітизму став нацизм. Ідеологія Адольфа Гітлера та НСДАП ґрунтувалася на расовому антисемітизмі, який оголошував євреїв головними ворогами «арійської раси». Від прийняття Нюрнберзьких законів (1935), які позбавляли євреїв громадянства і забороняли шлюби з «арійцями», нацистський режим крок за кроком рухався до «остаточного вирішення єврейського питання» — тобто до фізичного знищення єврейського народу.

Голокост: найбільша трагедія в історії антисемітизму

Голокост (Шоа) — це систематичне знищення євреїв нацистською Німеччиною та її союзниками під час Другої світової війни. За різними оцінками, загинуло близько шести мільйонів євреїв — приблизно дві третини єврейського населення Європи. Це найбільший за масштабом геноцид у сучасній історії і найтрагічніша сторінка в історії антисемітизму.

Нацисти створили розгалужену систему знищення: концентраційні табори, табори смерті з газовими камерами, масові розстріли. Найвідоміші табори смерті — Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Собібор, Бельжець, Хелмно — стали символами найжахливішого злочину проти людяності.

Україна зазнала особливо масштабної трагедії. За даними Українського інституту національної пам’яті (УІНП), жертвами Голокосту на території України стали близько півтора мільйона євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Символом цієї трагедії став Бабин Яр у Києві, де 29–30 вересня 1941 року за два дні були розстріляні понад 33 тисячі єврейських чоловіків, жінок і дітей. Це був один із найбільших масових розстрілів за час Другої світової війни. Загалом у Бабиному Яру за період окупації було вбито, за різними оцінками, від 70 до понад 100 тисяч осіб — євреїв, ромів, радянських військовополонених та інших.

Форми антисемітизму: від релігійного до політичного

Антисемітизм не є монолітним явищем — він набуває різних форм залежно від історичного контексту, ідеологічного підґрунтя та способу прояву. За класифікацією Великої української енциклопедії, розрізняють кілька основних типів.

Релігійний антисемітизм (юдофобія) — найдавніша форма, яка ґрунтується на ворожості до юдаїзму та його послідовників. Це звинувачення євреїв у «богозабивстві», антиєврейські проповіді, примусове хрещення та обмеження в релігійних правах. Хоча сучасні церкви здебільшого засудили цю традицію, її спадок відчувається в побутовій свідомості.

Економічний антисемітизм — приписування євреям контролю над фінансами, банківською системою, торгівлею. Цей стереотип має середньовічне коріння: оскільки євреям заборонялося володіти землею й займатися більшістю ремесел, вони змушені були працювати у фінансовій сфері — і згодом за це ж їх звинувачували. У часи економічних криз (наприклад, Великої депресії 1930-х років) ці стереотипи загострювалися, і євреїв перетворювали на «цапів-відбувайлів» для невдоволених мас.

Расовий (біологічний) антисемітизм — визначення євреїв як «біологічно неповноцінної» або «небезпечної» раси. Це продукт псевдонаукових расових теорій XIX століття, які стали фундаментом нацистської ідеології. На відміну від релігійного антисемітизму, тут хрещення або асиміляція не рятували — ненависть була спрямована на «кров», а не на віру.

Конспірологічний антисемітизм — звинувачення євреїв у змові з метою встановлення контролю над світом або окремими країнами. Найвідомішим прикладом є фальшивка «Протоколи сіонських мудреців» — підробний документ, створений на початку XX століття, який описував нібито існуючий план єврейського «світового панування». Попри те, що фальшивий характер цього документа давно доведений, конспірологічні наративи про «єврейську змову» продовжують циркулювати.

Форма антисемітизму	Суть	Історичний період
Релігійний (юдофобія)	Ворожість до юдаїзму як релігії	Антична доба — сьогодні
Економічний	Звинувачення у «контролі фінансів»	Середньовіччя — сьогодні
Расовий (біологічний)	Визначення євреїв як «нижчої раси»	XIX — середина XX ст.
Конспірологічний	Теорії «єврейської змови»	XIX ст. — сьогодні
Політичний (сучасний)	Заперечення прав, подвійні стандарти	XX–XXI ст.

Приклади антисемітизму за визначенням IHRA

Робоче визначення IHRA містить перелік конкретних прикладів антисемітських проявів, які допомагають розпізнати ворожість до євреїв у сучасному суспільстві. Серед них — заклики до вбивства або завдання шкоди євреям з мотивів радикальної ідеології; висунення неправдивих, дегуманізуючих або стереотипних звинувачень щодо євреїв як спільноти; звинувачення всього єврейського народу у відповідальності за дії окремих осіб; заперечення Голокосту.

Водночас IHRA наголошує, що критику політики Ізраїлю, подібну до критики будь-якої іншої держави, не слід вважати антисемітською. Межа проходить там, де критика конкретної політики переходить у заперечення права євреїв на національне самовизначення, порівняння Ізраїлю з нацистською Німеччиною або застосування подвійних стандартів — коли до Ізраїлю висуваються вимоги, яких не висувають до жодної іншої країни.

Антисемітизм в Україні: від погромів до закону про протидію

Історія антисемітизму на українських землях тісно пов’язана з загальноєвропейськими процесами, але має і свої особливості. Протягом століть на території сучасної України існували одні з найбільших єврейських громад у світі. Євреї жили в українських містах і містечках, розмовляли їдишем, створювали культурні та освітні інститути.

Водночас українські землі стали місцем численних погромів — особливо в часи Російської імперії та Громадянської війни. Погроми 1918–1921 років, здійснені різними збройними формуваннями (білогвардійцями, окремими підрозділами армій різних сторін конфлікту, бандитськими угрупованнями), забрали десятки тисяч єврейських життів.

Радянський період приніс специфічну форму антисемітизму. Формально СРСР декларував рівність усіх націй, але на практиці державний антисемітизм існував протягом усього радянського періоду. Він виражався в обмеженні можливостей для євреїв у сфері освіти та кар’єри, антисіоністській пропаганді, а також у замовчуванні єврейської складової Голокосту. Як зазначає дослідник Анатолій Подольський, «антисемітизм і українофобія — це риси радянського режиму».

Незалежна Україна зробила важливі кроки в напрямку протидії антисемітизму. У жовтні 2021 року Президент Володимир Зеленський підписав закон про запобігання та протидію антисемітизму в Україні. Визначення антисемітизму в законі базується на робочому визначенні IHRA і включає такі прояви, як умисне пошкодження або осквернення місць поховань осіб єврейського походження, пам’ятників та пам’ятних знаків, а також нетерпимість до осіб, ідентифікованих як євреї, незалежно від їхнього фактичного походження.

Бабин Яр: трагедія і пам’ять

Бабин Яр — яр на околиці Києва, який став місцем одного з найбільших масових убивств у Європі. 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли тут понад 33 тисячі єврейських мешканців Києва за два дні. Це був не випадковий акт насильства, а спланована операція: окупаційна влада розклеїла оголошення, наказуючи всім євреям Києва зібратися в певному місці нібито для «переселення». Людей привели до яру, де їх систематично розстрілювали.

Загалом протягом окупації Києва (1941–1943) у Бабиному Яру було вбито, за різними оцінками, від 70 до понад 100 тисяч осіб — євреїв, ромів, радянських військовополонених, підпільників, психічно хворих людей та інших. За даними УІНП, Голокост на території України забрав життя приблизно півтора мільйона євреїв.

Питання пам’яті про Бабин Яр залишалося болючим протягом усього радянського періоду. Радянська влада уникала акцентування на єврейській складовій трагедії, говорячи загально про «радянських громадян». Єврейські активісти десятиліттями боролися за встановлення пам’ятників із згадкою про євреїв як жертв. Незалежна Україна визнала Голокост і трагедію Бабиного Яру як важливу частину національної історії. На місці трагедії створено Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».

Сучасний антисемітизм: нові форми старої ненависті

Після Голокосту та створення міжнародних правових механізмів захисту від дискримінації відвертий антисемітизм став суспільно неприйнятним у більшості країн. Проте він не зник — а трансформувався, набувши нових, часто менш очевидних форм.

У сучасному світі антисемітизм може проявлятися через поширення теорій змови в інтернеті та соціальних мережах, зневажливі жарти та коментарі, що підкріплюють стереотипи, вандалізм щодо єврейських пам’ятників і синагог, побутову дискримінацію. Інтернет став основним середовищем для поширення антисемітського контенту — анонімність дозволяє людям висловлювати погляди, які вони не наважилися б озвучити публічно.

Окремим явищем є так званий «новий антисемітизм», який маскується під антисіонізм або критику політики конкретної держави, але фактично відтворює класичні антисемітські стереотипи. Дослідники зазначають, що межа між легітимною критикою та антисемітизмом проходить там, де конкретна держава демонізується як «вселенське зло», а всі євреї світу ототожнюються з її урядом.

Причини антисемітизму: чому ця ненависть така стійка

Антисемітизм — одне з найдовговічніших суспільних явищ в історії. Його стійкість пояснюється кількома взаємопов’язаними чинниками, які дослідники виділяють протягом десятиліть вивчення цієї проблеми.

Перший чинник — «інакшість». Євреї протягом тисячоліть жили серед інших народів, зберігаючи власну релігію, культуру, мову та традиції. Ця відмінність від оточення породжувала підозру й страх — механізм, характерний для будь-якої ксенофобії. Проте у випадку з євреями він посилювався тим, що єврейські громади часто були успішними в інтелектуальній та економічній сферах, що викликало заздрість.

Другий чинник — функція «цапа-відбувайла». У часи криз — епідемій, голоду, економічних потрясінь, воєн — суспільство шукає «винного». Євреї, як чітко ідентифікована меншина, ставали зручною мішенню для перенаправлення гніву й невдоволення. Цей механізм спрацьовував знову і знову: від звинувачень у «отруєнні колодязів» під час чуми XIV століття до звинувачень у «контролі фінансів» під час Великої депресії.

Третій чинник — інерція культурних стереотипів. Антисемітські образи, закріплені в літературі, мистецтві, побутовій культурі протягом століть, передаються з покоління в покоління. Навіть люди, які ніколи особисто не стикалися з євреями, можуть відтворювати стереотипи, засвоєні з навколишнього середовища.

Четвертий чинник — конспірологічне мислення. Теорії змови потребують «змовника» — могутньої таємної сили, яка нібито керує подіями. Євреї, через свою довгу історію розсіяння серед різних народів і культур, стали ідеальним «кандидатом» на цю роль в уяві конспірологів.

Як протидіяти антисемітизму: освіта, закони, діалог

Протидія антисемітизму — це комплексне завдання, яке потребує зусиль на кількох рівнях. Освіта є найпотужнішим довгостроковим інструментом. Вивчення історії Голокосту, розуміння механізмів дискримінації та критичне мислення, яке дозволяє розпізнавати маніпуляції та стереотипи, — усе це формує суспільство, стійке до ненависті.

Правовий захист — другий необхідний компонент. Закони проти розпалювання ненависті, заборона заперечення Голокосту (у країнах, де це криміналізовано), покарання за дискримінацію — усе це створює правовий фундамент для протидії. Україна зробила важливий крок, ухваливши спеціальний закон у 2021 році.

Міжкультурний діалог — третій рівень. Знайомство з єврейською культурою, історією, традиціями руйнує стереотипи й перетворює «чужих» на «сусідів». Музеї, культурні центри, спільні проєкти — усе це сприяє розумінню та повазі.

Критичне ставлення до інформації — четвертий рівень. У час інтернету й соціальних мереж антисемітські наративи поширюються з безпрецедентною швидкістю. Уміння перевіряти джерела, розпізнавати маніпуляції, не поширювати неперевірену інформацію — це індивідуальна відповідальність кожного.