Микола Васильович Гоголь (1809–1852) — одна з найсуперечливіших постатей у питанні культурної приналежності. Росія впевнено називає його «великим російським письменником», Україна — «нашим Гоголем», а об’єктивна відповідь, як завжди, складніша за будь-яку з крайнощів. У цій статті — факти, аргументи обох сторін і спроба чесного погляду на цю непросту тему.
Факти, які не підлягають сумніву
Перш ніж розбирати аргументи, зафіксуємо те, що є безспірним. Гоголь народився в Україні — в містечку Великі Сорочинці на Полтавщині, в родині дрібномаєтного козацького роду Гоголь-Яновських. Його дитинство та юність пройшли на Полтавщині та в Ніжині (Чернігівщина). Він писав російською мовою — усі його основні твори написані російською. Він прожив більшу частину дорослого життя за межами України — в Петербурзі, Москві та за кордоном (Рим, Париж, Баден-Баден). Значна частина його творчості присвячена Україні — «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород», «Тарас Бульба», «Вій».
Аргументи на користь «українського Гоголя»
Походження. Гоголь — етнічний українець. Його рід походив від козацької старшини. Прадід по батьковій лінії — Опанас Гоголь-Яновський — був козацьким полковим писарем. Мати — Марія Іванівна Косяровська — з полтавського шляхетського роду. Рідна мова його родини була українською (тодішньою «малоросійською говіркою»).
Тематика творчості. Саме Україна стала головним джерелом натхнення Гоголя. «Вечори на хуторі біля Диканьки» — це українська народна культура, фольклор, побут і ландшафт. «Тарас Бульба» — епос про козацьку звитягу, написаний із очевидною любов’ю до запорізької вольниці. Гоголь активно використовував українізми, включав у тексти українські пісні, прислів’я, описи звичаїв. У листах він неодноразово писав про тугу за Україною.
Самоідентифікація. У листах до матері та друзів Гоголь називав себе «малоросом» — це було типове самовизначення освічених українців тієї доби в умовах Російської імперії, де окремої «української» ідентичності офіційно не існувало. У листі до Олександра Данилевського він писав: «Знаєте, як я дуже люблю свою батьківщину». Під «батьківщиною» він мав на увазі саме Малоросію, тобто Україну.
Мовний контекст. Гоголь писав російською не тому, що «обрав» її як свою, а тому, що це була єдина літературна мова, доступна для публікації в Російській імперії. Українська мова в його часи ще не мала усталеної літературної норми, а після Емського указу 1876 року (вже після смерті Гоголя) взагалі була заборонена для друку. Він фактично не мав іншого вибору.
Аргументи на користь «російського Гоголя»
Мова творів. Усі основні твори Гоголя написані російською мовою — «Ревізор», «Мертві душі», «Шинель», «Ніс», «Записки божевільного» тощо. У класичному літературознавстві мова автора є ключовим критерієм приналежності до літературної традиції. Пушкін, Достоєвський і Толстой вважали Гоголя частиною саме російської літератури.
Літературний контекст. Гоголь належить до золотого віку російської літератури. Його стиль, сатира, гротеск вплинули на всю російську прозу — від Достоєвського до Булгакова. Знамените (хоча й апокрифічне) висловлювання Достоєвського «Ми всі вийшли з “Шинелі” Гоголя» — підтвердження його ролі саме в російському літературному каноні.
Середовище. Професійна кар’єра Гоголя відбувалася в Петербурзі та Москві. Він публікувався в російських журналах, спілкувався з російськими літераторами (Пушкін, Жуковський, Аксакови), отримував визнання в російському культурному просторі.
Пізня творчість. Після ранніх «українських» творів Гоголь переключився на загальноросійську тематику — «Ревізор» і «Мертві душі» описують реалії Російської імперії без прив’язки до України.
Порівняльна таблиця
| Критерій | Україна | Росія |
|---|---|---|
| Місце народження | Великі Сорочинці, Полтавщина | — |
| Етнічне походження | Козацький рід | — |
| Мова творів | — | Російська |
| Тематика ранніх творів | Українська (фольклор, козацтво) | — |
| Тематика пізніх творів | — | Загальноімперська |
| Місце проживання | Дитинство та юність | Дорослий період |
| Літературний канон | Включений до українського | Основа російського |
| Самоідентифікація | «Малорос» (= українець) | Підданий Російської імперії |
Як на це дивитися сьогодні
Найчесніша відповідь: Гоголь — українець за походженням і натхненням, який писав російською мовою і став класиком російської літератури. Це не протиріччя — це реальність колоніальної епохи, коли українська культура не мала повноцінних інституцій для розвитку своєї літератури. Гоголь — продукт імперії, яка відібрала в українців право на власну мову і літературу, а потім привласнила їхніх талантів.
Аналогії існують у світовій літературі: Джозеф Конрад — поляк, який писав англійською; Семюел Бекетт — ірландець, який писав французькою; Франц Кафка — празький єврей, який писав німецькою. Нікому не спадає на думку назвати Конрада «англійським» письменником. Так само Гоголь — не «російський письменник, який випадково народився в Україні», а українець, якому колоніальна система не залишила іншої мови для творчості.
💡 У 2009 році, до 200-річчя Гоголя, Росія та Україна одночасно проводили ювілейні заходи, кожна країна називаючи його «своїм». Директор Інституту літератури НАН України Микола Жулинський тоді влучно зауважив: «Гоголь — не питання дележу, а питання спільної культурної спадщини, де кожна сторона має свою правду».
Гоголь не був ні «чисто українським», ні «чисто російським» письменником — він був геніальним літератором, чия ідентичність, як і його проза, не вміщувалася в жодні рамки. Але пам’ятати, що він народився в Україні, говорив у дитинстві українською, надихався козацьким фольклором і тужив за Полтавщиною — не менш важливо, ніж знати, що він писав «Мертві душі» російською мовою. Контекст визначає все.
