Грабовське — маленьке село на самому кордоні з Росією, яке три роки підряд зустрічає світ як лінія фронту. Батьківщина поета Павла Грабовського, засноване артилеристами XVII століття, воно двічі переживало вторгнення — у 2022 і 2025 роках.
| Колишня назва | Пушкарне (до 9 липня 1964 року) |
| Область / район | Сумська область, Сумський район |
| Громада | Краснопільська селищна громада |
| Розташування | Правий берег річки Санок, за 21 км від Краснопілля |
| Координати | 50°41′ пн. ш., 35°27′ сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 246 м (одна з найвищих точок Середньоросійської височини) |
| Відстань до кордону з РФ | 200–350 метрів |
| Населення (до 2022 р.) | близько 570 осіб |
| Поштовий індекс | 42450 |
| Засновано | близько 1660–1664 рр. |
| Перейменовано | 1964 рік — на честь поета Павла Грабовського |
- Засноване у XVII ст. як прикордонна слобода Пушкарне — поселення пушкарів-артилеристів
- У 1864 р. тут народився Павло Грабовський — поет, публіцист, борець за волю України
- 1964 р. перейменоване на честь поета; відкрито музей і встановлено пам’ятник
- 24 лютого 2022 р. через село пройшла колона 4-ї Кантемирівської дивізії РФ
- 20 грудня 2025 р. — повторний прорив; понад 50 мешканців примусово вивезені до Росії
- Нині Грабовське — тимчасово окуповане; ЗСУ ведуть бої за його звільнення
Географія та природа
Грабовське лежить на правому березі річки Санок, неподалік від її витоків, на одній із найвищих точок Середньоросійської височини — 246 метрів над рівнем моря. Навколо — типовий лісостеп: поля, перелісся, балки. Поряд, через річку і кордон, — Бєлгородська область Росії: село Старосілля на протилежному березі, а нижче за течією, за шість кілометрів, — Почаєво.
Відстань від Грабовського до лінії державного кордону становить лише 200–350 метрів. Це не метафора близькості — це буквальна відстань між крайніми хатами й митним знаком. За кілька кілометрів від села розміщена залізнична станція Пушкарне, де до 2022 року діяв пункт пропуску в напрямку Красної Яруги (Бєлгородська область).
| Показник | Значення |
|---|---|
| Річка | Санок (правий берег, витоки) |
| Рельєф | Середньоросійська височина, 246 м над рівнем моря |
| До райцентру (Краснопілля) | 21 км (автошлях Р45) |
| До кордону з РФ | 200–350 метрів |
| Найближче російське село | Старосілля (Бєлгородська обл.), через річку |
| Найближче українське село | Рясне (4,4 км), Високе (4,9 км) |
Від слободи Пушкарне до Грабовського: хроніка назви
Пушкарська слобода виникла в другій половині XVII століття в ході будівництва Бєлгородської оборонної лінії — системи укріплень, зведеної Московською державою проти набігів кримських татар. Першими поселенцями стали пушкарі-артилеристи, а назва Пушкарне — пряме відображення їхнього фаху.
У царських грамотах слобода згадується вже 1664 року — за часів царя Олексія Михайловича. Документи 1688 та 1700 років фіксують, що боярські діти продавали тут свої маєтки, — отже, на кінець XVII ст. це вже було сформоване поселення з приватною власністю на землю.
Поступово Пушкарне розросталося. Тут стояли два православних храми: стара Петропавлівська церква, відома ще з часів заснування (у 1733 р. замінена на нову), і Різдва Богородиці — мурований храм 1872 року, зведений на місці дерев’яної попередниці. В радянські часи клуб збудували на місці Петропавлівської церкви, а Різдвяну підірвали в 1964 році. У 1914-му нащадок перших пушкарів Д. І. Пушкар збудував у селі млин.
- ~1660–64Заснування Пушкарської слободи під час будівництва Бєлгородської оборонної лінії
- 1664Перша письмова згадка — царська грамота часів Олексія Михайловича
- 1688–1700Грамоти фіксують продаж маєтків боярськими дітьми у Пушкарному
- 1733Зведено нову Петропавлівську церкву замість старої
- 1864Народження Павла Грабовського — майбутнього поета і борця
- 1872Збудовано мурований храм Різдва Богородиці
- 1914Д. І. Пушкар збудував сільський млин
- 1964Перейменування на Грабовське; відкриття музею поета; підрив Різдвяного храму
- 2020Адміністративна реформа: село увійшло до Краснопільської громади, Сумського району
- 202224 лютого — вторгнення; через село пройшла колона Кантемирівської дивізії. 25 березня — відступ росіян
- 2024Серпень — обстріл артилерією; пошкоджено будівлі
- 202520 грудня — повторний прорив; понад 50 мирних вивезено до Росії
Павло Грабовський: поет, що народився в Пушкарному
Народився в сім’ї сільського паламаря в слободі Пушкарне Охтирського повіту Харківської губернії (нині — Грабовське). Вчився в Охтирській бурсі та Харківській духовній семінарії. Захопившись народницькими ідеями, у 1882 році був виключений із третього класу семінарії за зв’язки з харківською групою «Чорного переділу», заарештований і висланий до рідного села під нагляд поліції. Відтоді — безперервне переслідування, тюрми та заслання. З 38 прожитих років близько 20 провів у застінках і Сибіру. Помер від туберкульозу в Тобольську.
Попри поліцейський нагляд у Пушкарному, Грабовський не припиняв творити: писав кореспонденції до харківських газет, складав вірші, вивчав мови — яких опанував кілька самотужки. Під час заслань перекладав іноземних поетів українською. Його підпис під творами — часто просто «Українець» — став символом незламної самоідентифікації в умовах русифікації та репресій.
«Горем та злиднями почалося моє життя, горем та злиднями закінчиться», — писав Грабовський в автобіографії за рік до смерті.
Поховали поета в Тобольську, поряд із могилами декабристів. В Україну він так і не повернувся — ні живим, ні мертвим. Але його вірші повернулися: з часом ім’я Грабовського стало символом стійкості українського духу.
Музей Павла Грабовського
Музей у Грабовському заснований 1964 року — спочатку на громадських засадах, до 100-річчя від дня народження поета. У 1994 році отримав офіційний статус «Народного музею». Тут зберігаються документи, прижиттєві видання творів, особисті речі, листи та фотографії, пов’язані з поетом і його родиною. Музей приймав школярів, студентів та туристів з усієї України — аж до початку повномасштабного вторгнення.
Під час обстрілів 2022–2025 років музей зазнав пошкоджень. Подальша доля експонатів залишається невідомою — частину, ймовірно, евакуювали, проте в умовах окупації перевірити це неможливо.
| Об’єкт | Статус до 2022 р. | Стан після вторгнення |
|---|---|---|
| Музей Павла Грабовського | Народний музей (з 1994 р.), діяв | Пошкоджений; доля під питанням |
| Пам’ятник поету | Встановлений 1964 р. | Дані відсутні |
| Вулиця Грабовського | Центральна вулиця, буд. 11 — сільрада | Окупована |
| Школа | Нова, гордість громади | Спалена під час бойових дій |
| Будинок культури | Діяв | Знищений |
| Млин Пушкаря (1914 р.) | Напівзруйнований, але зберігався | Невідомо |
Грабовське у повномасштабній війні: 2022 рік
24 лютого 2022 року, о 4:45 ранку, Грабовське прокинулося від вибухів. Одним із перших ударів знищено трансформатор — дві вулиці залишилися без електрики до 25 березня. Через годину після перших залпів над селом піднялася біла сигнальна ракета — і почалася колона.
Через Грабовське пройшла 4-та гвардійська танкова Кантемирівська ордена Леніна Червонопрапорна дивізія імені Юрія Андропова. Колона була нескінченною: танки, самохідні артилерійські установки, БТРи, паливозаправники. Техніка йшла тим самим шляхом, яким раніше їздили «в гості» до сусідів через кордон.
З 22 по 25 березня 2022 року колони зупинилися в самому селі. А потім — несподіваний відступ. 26 березня на дорозі з’явилася машина під українським прапором. Грабовське отримало короткий перепочинок, але обстріли продовжилися вже в квітні.
Грудень 2025: другий прорив і примусові депортації
У ніч проти 20 грудня 2025 року російські підрозділи вдруге перетнули кордон у районі Грабовського. Аналітики зазначали, що не спостерігали активності на цій ділянці з кінця літа 2025 року — прорив виявився раптовим.
Понад 50 мирних жителів, переважно людей похилого віку, були примусово вивезені окупантами на територію Росії. Президент України Володимир Зеленський підтвердив цифру: 52 викрадені цивільні, серед яких близько 17–18 чоловіків призовного віку, а решта — жінки й діти. Омбудсман Дмитро Лубінець зазначив, що людей утримували без доступу до засобів зв’язку та в неналежних умовах.
Станом на квітень–травень 2026 року тиск у районі Грабовського зберігається. Бої тривають; ЗСУ фіксують спроби противника розширити зону контролю. Лінія зіткнення проходить безпосередньо через та навколо населеного пункту.
Лариса Олексіївна: голос Грабовського
Одним із головних свідків трагедії Грабовського стала Лариса Олексіївна — суміщена з 2021 року старостою громади. Зоотехнік за першою освітою, вона приїхала сюди за направленням з Сумського сільськогосподарського інституту і залишилася назавжди. Під час першого вторгнення вона щодня виходила на роботу, допомагала мешканцям і зустрічала окупантів з відкритим обличчям. Коли росіяни прийшли до сільради і почали шукати молодь, Лариса Олексіївна відповідала: у селі лише старенькі — і це була правда.
«Хто може виїхати — виїжджайте негайно. Але багато людей не мали транспорту, багато було стареньких. Залишилися всі мої — і я з ними».
Після відступу росіян у березні 2022 року вона координувала відбудову, налагоджувала зв’язок із евакуйованими. Свідчення Лариси Олексіївни стали важливим документальним джерелом для дослідників воєнних злочинів.
Грабовське стоїть на висоті 246 метрів — одній із найвищих точок Середньоросійської височини на українському боці. Попри невелику кількість жителів, воно завжди мало стратегічне значення як прикордонний пункт.
Рушник Павла Грабовського розрізаний навпіл: одна половина зберігалася в музеї Грабовського, інша — в музеї Тобольська в Росії. Тепер, коли Тобольськ — столиця країни-агресора, цей символічний розподіл набуває зловісного відтінку.
Чому село назване Грабовським, а не якось інакше? Тому що саме тут 11 вересня 1864 року народився поет Павло Грабовський. До 100-річчя від його народження, у 1964 р., тодішнє Пушкарне перейменували — одночасно знесли Різдвяну церкву і відкрили музей.
Грабовське: між двома вторгненнями (2022–2025)
Після відходу окупантів у березні 2022 року Грабовське знову почало оживати, але вже інакше. Обстріли не припинялися: восени і взимку 2022-го, у 2023-му, у 2024-му. 14 липня 2024 року зафіксовано три вибухи — ймовірно, від ствольної артилерії 122 мм. 22 серпня 2024 року — масований обстріл разом із кількома сусідніми селами.
Ті, хто повернувся після 2022 року, жили під постійним звуком пролітаючих снарядів. Фермерські господарства намагалися відновити роботу. Школа — та сама, що була гордістю громади, — лежала в руїнах. Новини з фронту стали єдиним «розкладом» у мирному колись прикордонному побуті.
Ні. Грабовське перебуває буквально на лінії кордону: від крайніх хат до Росії — 200–350 метрів. Попри це, до 2022 року тут справді жили мирно. Саме тому вторгнення стало таким шоком: кордон, через який їздили в гості, в одну ніч перетворився на лінію наступу важкої бронетехніки.
Адміністративна приналежність
До адміністративної реформи 2020 року Грабовське було центром Грабовської сільської ради Краснопільського району із населенням 724 особи (за старими даними ради). Їй підпорядковувалося сусіднє село Високе.
Після реформи село увійшло до Краснопільської селищної громади. Водночас у результаті укрупнення районів Краснопільський район був ліквідований, і Грабовське опинилося у складі Сумського району — найбільшого у Сумській області.
| Рівень | Одиниця |
|---|---|
| Область | Сумська |
| Район | Сумський (з 2020 р.) |
| Громада | Краснопільська селищна |
| Статус | Село |
| Стара приналежність | Краснопільський район (до 2020 р.) |
- Засноване близько 1660–1664 рр. як слобода пушкарів-артилеристів; назва Пушкарне — пряме відображення фаху перших жителів
- У 1864 р. тут народився Павло Грабовський — поет і борець, який 20 із 38 прожитих років провів у тюрмах і засланні
- 1964 р. — перейменування на честь поета, відкриття музею та пам’ятника
- Розташоване за 200–350 м від кордону з Росією на висоті 246 м н.р.м., на правому березі річки Санок
- 24 лютого 2022 р. через село пройшла 4-та Кантемирівська дивізія РФ; окупація тривала до 25–26 березня
- 20 грудня 2025 р. — другий прорив; понад 50 цивільних примусово вивезено до Росії
- Школа, будинок культури та частина музейних об’єктів пошкоджені або знищені
- Нині — тимчасово окуповане; ЗСУ ведуть бої за звільнення населеного пункту
