Слово «штунда» у сільській Україні здавна вживали як синонім слова «сектант» — але за цим побутовим вживанням стоїть цікава і цілком серйозна релігійна і соціальна історія. Штундизм — це не «секта» у темному сенсі, а один із найважливіших реформаторських рухів в українській релігійній історії XIX ст.
Що означає слово «штунда»
Штунда — від німецького Stunde (штунде) — «година». Спочатку так називали молитовні години — регулярні зібрання, де учасники читали Біблію, співали гімни і обговорювали Писання. Пізніше «штундами» стали називати самих учасників таких зібрань, а потім — узагальнено всіх протестантів і євангельських християн в Україні.
Звідки взялися штунди: коріння руху
Немецькі колоністи і молитовні години
Штундизм як явище виник через масову міграцію німецьких колоністів до України. У 1789 р. уряд Катерини II запросив переселенців з Німеччини для освоєння нових земель на півдні — передусім Херсонщини, Одещини і Катеринославщини. Серед колоністів були лютерани, кальвіністи (реформати) і менонити.
Характерна риса цих громад: регулярні «Bibelstunden» — «Biblische Stunden», тобто «Годинники Слова Божого». Це були зібрання не в церкві, а в домашньому колі, де люди разом читали Святе Письмо, коментували і молилися. Підхід принципово відрізнявся від православного богослужіння, де миряни були пасивними спостерігачами.
Місцеві українські селяни, що жили по сусідству з колоніями, бачили ці зібрання і… захоплювалися. Вони починали ходити «на штунди» — на ці молитовні години. Звідси й назва: «іди на штунду» означало «іди на молитовне зібрання». Поступово так стали називати тих, хто ходив, — «штундистами», «штундами».
Перші українські штундисти
Рух охопив місцеве населення у 1860-х роках — після скасування кріпацтва (1861). Першими відомими новонаверненими стали Іван Онищенко і Михайло Ратушний із села Основа поблизу колонії Рорбах Одеського повіту. Ратушний швидко включився у євангельську працю і став першим пастором-штундистом серед місцевого населення.
Пробудження поширювалося зі швидкістю «степового вогню» — через особисті розмови, домашні зібрання і публічну проповідь. Протягом кількох десятиліть рух охопив сотні сіл Херсонщини, Катеринославщини, Київщини, Волині і Поділля.
💡 Цікавий факт: У фольклорі і літературі слово «штунда» набуло специфічного відтінку: не просто «сектант», але й людина з особливою моральною строгістю. Штундисти уникали алкоголю, тютюну, лайки і «марнотратства». Павло Тичина вживав слово «штунда» у своїх текстах — «батько у штунду подався» — як органічну частину сільського словника.
❓ Чи знали ви? У своїх громадах штундисти суттєво підвищили рівень грамотності. Вивчення Біблії вимагало вміння читати — і общини відкривали школи і навчали дітей грамоті. У деяких регіонах грамотність у штундистських селах була значно вищою за сусідні православні.
😯 Несподівано: Жінки і чоловіки у штундистських зібраннях сиділи і обговорювали Писання разом — і могли висловлюватися рівноправно. Для патріархального сільського суспільства XIX ст. це було разючим нонконформізмом, що шокував і приваблював одночасно.
Вірування і відмінності від православ’я
Штундизм базувався на кількох ключових принципах, що принципово відрізняли його від православної традиції:
- Sola Scriptura — Біблія як єдине і достатнє джерело істини. Ніяких «переказів», ніяких постанов церкви, ніяких людських авторитетів — лише Слово.
- Пряме особисте переживання Бога — без обов’язкового посередництва священика. Кожен вірянин міг читати Писання, молитися і мати особисті стосунки з Богом.
- Хрещення свідомих вірян — не немовлят, а дорослих, що свідомо прийняли віру. Це корінна відмінність від православ’я і початок власне баптистської традиції в Україні.
- Простота богослужіння — без ікон, без складної обрядовості, без «дорогих» церков.
- Суворий моральний кодекс — утримання від алкоголю, тютюну, лайки, танців.
- Рівність у зібранні — участь мирян у богослужінні, обговорення, можливість виступати.
Гоніння з боку влади і церкви
Православна церква в Росії була державною і мала монополію на реєстрацію шлюбів, народжень і смертей. Поява штундистів була для неї прямою загрозою. Початкові спроби протистояти руху проповіддю швидко переросли у відкриті переслідування:
- Священики відмовляли штундистам у видачі свідоцтв про шлюб, хрещення дітей і похованнях.
- Поліція отримала накази стежити за «сектантами» і розганяти зібрання.
- Активних проповідників заарештовували, засилали і позбавляли майна.
- У 1894 р. царський уряд видав спеціальний указ, що забороняв штундистські зібрання як «особливо шкідливу секту».
Проте переслідування не зупинили рух, а часом лише прискорювали його поширення. «Незважаючи на всі гоніння й загрози, Царство Боже поширювалося — і тисячі людей приєднувалися до Церкви», — писали очевидці.
Штундизм у XX ст.: радянські гоніння і виживання
Після Першої світової і громадянської воєн, встановлення радянської влади штундисти (як і всі релігійні громади) знову опинилися під тиском. СРСР вів активну антирелігійну кампанію, але євангельські громади виявилися надзвичайно стійкими.
У 1926 р. існувало окреме Всеукраїнське об’єднання євангельських християн, а в 1930 р. у Рівному оформилося Об’єднання слов’янських євангельських християн — з 95 громадами і понад 30 000 вірних. Незважаючи на репресії, кількість євангельських християн по всьому СРСР до середини XX ст. сягала 2 мільйонів осіб.
Спадщина штундизму
Штундизм — не ізольований епізод, а важливий пласт релігійної і соціальної історії України. Рух став прямим підґрунтям для формування сучасного євангельського Christianity в Україні — баптистів, п’ятидесятників, адвентистів і харизматів.
Ширший вплив штундизму:
- Підвищення грамотності через біблійне навчання.
- Поширення ідей рівності і гідності людини незалежно від стану.
- Культура тверезості, відповідальності і трудової етики.
- Традиція домашніх зібрань як альтернативи централізованій церкві — жива і сьогодні.
Хронологія штундизму
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1789 | Початок масового переселення німецьких колоністів на південь України |
| 1850-ті | Перші «Bibelstunden» у колоніях Рорбах, Вормс та ін. |
| 1860-ті | Перші навернені місцеві жителі; І. Онищенко і М. Ратушний |
| 1860–1880-ті | Швидке поширення по Одещині, Херсонщині, Катеринославщині |
| 1880-ті | Гоніння з боку православної церкви і поліції |
| 1894 | Царський указ про заборону штундистських зібрань |
| 1920-ті | Відродження за часів НЕП; Всеукраїнське об’єднання євангельських християн (1926) |
| 1930 | Об’єднання слов’янських євангельських християн у Рівному (95 громад) |
| 1930–1940-ті | Репресії, але збереження підпільних громад |
| 1991–сьогодні | Відкрите відродження євангельського руху в незалежній Україні |
Часті запитання
Хто такі штунди простими словами?
Штунди (штундисти) — народна назва учасників євангельського протестантського руху, що виник в Україні у XIX ст. Походить від нім. Stunde (година) — «молитовна година». Так називали спочатку зібрання з читання Біблії, а потім — самих учасників. У побутовому слововжитку «штунда» стало синонімом «сектант» або «протестант» — хоча це неточно.
Звідки походить слово «штунда»?
Від німецького Stunde — «година». Німецькі колоністи, що оселилися на півдні України у кінці XVIII ст., проводили регулярні «Bibelstunden» — «Годинники Слова Божого»: домашні зібрання з читанням і обговоренням Біблії. Українці, що ходили «на штунду» (на цю молитовну годину), самі стали зватися «штундистами».
Чи є штунди небезпечною сектою?
Ні. Штундизм — це євангельський протестантський рух, що базується на читанні Біблії, особистій вірі і простому богослужінні. Сучасні нащадки цього руху — баптисти, п’ятидесятники, євангельські христnиани — є цілком легальними і визнаними релігійними організаціями в Україні. Слово «штунда» мало зневажливе забарвлення в православно-державній традиції XIX ст., але не відповідає сучасному розумінню «небезпечної секти».
Чи існують штунди сьогодні?
Як окремого руху під цією назвою — ні. Але спадщина штундизму живе в сучасних євангельських церквах України: баптистах, п’ятидесятниках, харизматах і адвентистах. Слово «штунда» зберігається у народному словнику як архаїзм, що означає «протестант» або «сектант».
