Хто заснував Одесу: правда про історію міста без імперських міфів

Що існувало на місці Одеси до XVIII століття

Землі в гирлі лиману, де пізніше виникла Одеса, були заселені задовго до появи там Російської імперії. За однією з версій, ще в античні часи узбережжя знали грецькі мореплавці, а поблизу існувала генуезька торговельна факторія Джинестра. Проте документально підтверджене поселення з’являється у джерелах пізнішого часу.

Польський хроніст Ян Длугош у 1415 році вперше згадує порт під назвою Кочубей, який виник поруч із генуезькою факторією після того, як ці землі підпорядкувало собі Велике князівство Литовське. У XIV–XV століттях Литва відтіснила Золоту Орду на схід і взяла під контроль значну частину українських земель, включно з Києвом і чорноморським узбережжям.

За однією з версій істориків, назва «Кочубей» походить від імені польсько-українського магната Коцюби Якушинського, який і заснував нове поселення на цьому місці. Утім джерела щодо особи засновника різняться, тож достеменно встановити одну конкретну людину складно.

Як Кочубей перетворився на Хаджибей

Мирне існування литовського порту тривало недовго. У 1484 році поселення завоювала Османська імперія, і місто отримало нову назву — Хаджибей. Турки перетворили його на прикордонну фортецю з гарнізоном і форштадтом — прилеглим сільськогосподарським передмістям.

У середині XVIII століття османська влада відновила порт і фортецю, налагодивши через неї експорт зерна до Стамбула. Хаджибей також слугував притулком для турецького флоту, що робило його стратегічно важливим пунктом на північному узбережжі Чорного моря.

Штурм Хаджибея та роль Йосипа де Рібаса

Під час російсько-турецької війни 1787–1791 років фортецю Хаджибей узяли штурмом війська під командуванням іспанського дворянина на російській службі — Йосипа (Осипа Михайловича) де Рібаса. Штурм відбувся у 1789 році, тобто за п’ять років до «офіційного» заснування Одеси. Цей факт сам по собі спростовує уявлення, ніби місто виникло на порожньому місці 1794-го — адже здобувати штурмом можна лише те, що вже існує.

Після приєднання цих земель до Російської імперії за результатами війни де Рібас не просто брав участь у захопленні поселення, а згодом фактично став його розбудовником. Саме він разом із голландським військовим інженером на російській службі Францом де Воланом розробив у 1793 році план майбутнього міста, порту й гаваней, орієнтуючись на приклади Генуї, Ліворно та Неаполя.

Рескрипт Катерини ІІ: що насправді сталося 27 травня 1794 року

Найбільша плутанина навколо історії Одеси пов’язана саме з рескриптом Катерини ІІ. Документ, підписаний 27 травня (7 червня за новим стилем) 1794 року, справді має принципове значення для міста — але не в тому сенсі, який йому приписує пропаганда.

У самому тексті рескрипту, адресованому де Рібасу, імператриця пише буквально таке: зважаючи на вигідне розташування Хаджибея на Чорному морі та пов’язані з цим вигоди, вона визнала за потрібне влаштувати там військову гавань разом із пристанню для купецьких суден. Тобто йдеться про розбудову порту в уже наявному поселенні, а не про заснування міста в чистому полі.

Звідки взялася назва «Одеса»

Перейменування Хаджибея на Одесу відбулося невдовзі після рескрипту. За свідченням чиновника Андріана Грибовського, який керував канцелярією спершу Потьомкіна, а потім Платона Зубова і писав укази від імені Катерини ІІ, саме він запропонував нову назву та затвердив її текст особисто. За словами самого Грибовського, він писав іменний указ про створення міста і замінив назву Хаджибей на Одесу, яку імператриця згодом і затвердила.

Назва мала апелювати до античної давньогрецької колонії Одессос, яку помилково «прив’язали» саме до цього місця на карті — хоча за сучасними даними історична Одессос розташовувалася значно західніше, поблизу теперішньої Варни в Болгарії. Втім, ця історична неточність не завадила назві прижитися і стати всесвітньо відомим топонімом.

22 серпня 1794 року: день, який стали вважати днем народження міста

Після затвердження плану будівництва де Рібас і де Волан приступили до практичної реалізації проєкту. Ключовою датою стало 22 серпня (2 вересня за новим стилем) 1794 року, коли відбувся молебень і були закладені перші палі у фундамент майбутнього міста.

Того дня заклали фундаменти Великого й Платонівського молів, верфі, двох пристаней для купецьких суден та двох церков — Миколаївської і Катерининської, а також вирили траншею під фундаменти міських будівель. Перший камінь у підмурівок міста, за свідченнями, заклав особисто де Рібас. Саме цю дату традиційно вважають днем заснування сучасної Одеси, і вона відзначається щороку як міське свято.

Хронологія: основні етапи становлення міста

Що сталося з фортецею Хаджибей після заснування порту

Стара турецька фортеця не була просто знесена й забута — частину її укріплень і будівель певний час використовували під час зведення нового міста, а земляні вали ще довго слугували орієнтиром для перших містобудівних робіт. Поступово, у міру розбудови портової та цивільної інфраструктури, від фортечних споруд практично нічого не залишилося: сучасна забудова центру Одеси майже повністю приховала сліди попереднього турецького укріплення.

Втім, топонім Хаджибей не зник остаточно з мапи — його й досі використовують для назви Хаджибейського лиману, що межує з північно-західною частиною міста, нагадуючи про доросійський період історії цієї території.

Пам’ятник «Засновникам Одеси» та сучасні суперечки

У 1900 році в Одесі встановили пам’ятник Катерині ІІ, який згодом у радянські часи демонтували, а у 2007 році відновили під назвою «Засновникам Одеси» — з фігурами імператриці, Потьомкіна, Зубова, де Рібаса і де Волана. Цей монумент роками був об’єктом суспільної дискусії, оскільки центральне місце в композиції посідала саме Катерина ІІ, що суперечило реальній історичній картині заснування міста.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну міська влада Одеси ухвалила рішення демонтувати пам’ятник, назвавши зображених на ньому осіб такими, що зруйнували українську державність і культуру. Це рішення стало частиною ширшого процесу перегляду імперських наративів в українських містах.

Хто такий Франц де Волан і чому його роль недооцінена

Поруч із де Рібасом у тіні залишається постать голландського військового інженера Франца Павловича де Волана, який перебував на російській службі. Саме він у 1793 році особисто обстежив бухту біля Хаджибея й дійшов висновку, що це місце має природну затоку, яка замерзає лише в окремі, рідкісні роки — критично важлива характеристика для порту, що мав працювати цілий рік.

Де Волан розробив інженерну частину проєкту: розташування молів, гаваней, вулиць майбутнього міста. За задумом авторів план орієнтувався на архітектуру середземноморських портових міст — Генуї, Ліворно й Неаполя, що згодом визначило характерний південноєвропейський вигляд одеського центру з широкими прямими вулицями й портовою забудовою.

Роль герцога де Рішельє в перетворенні Одеси на велике місто

Хоча рескрипт 1794 року дав старт будівництву порту, справжнє економічне піднесення Одеси пов’язують з періодом, коли містом керував французький емігрант на російській службі Арман Еманюель де Рішельє. Він очолював місто з 1803 по 1814 рік і доклав значних зусиль для розвитку торгівлі, забудови вулиць і залучення переселенців з різних куточків Європи.

За часів Рішельє Одеса перетворилася з невеликого прикордонного порту на один із головних торговельних вузлів Чорноморського регіону. Саме тому в місті й досі шанують пам’ять градоначальника — його ім’ям названо один з центральних бульварів, а сам він зображений на пам’ятнику, що встановлений на початку Потьомкінських сходів.

Багатонаціональний характер міста від самого початку

Одеса від перших років свого існування формувалася як багатонаціональне місто. До розбудови порту й гавані активно залучали переселенців — італійців, греків, французів, німців, євреїв та вихідців з українських губерній. Присутність де Рібаса — вихідця з неаполітанської родини — приваблювала на це узбережжя й інших італійців, які брали участь у будівництві та подальшому розвитку міста.

Ця багатонаціональна основа значною мірою визначила подальший культурний код Одеси: специфічну міську говірку, архітектурний стиль, що поєднує риси різних європейських традицій, і космополітичний характер міського життя, який зберігається дотепер.

Що було на цих землях до появи Хаджибея

Українське Північне Причорномор’я, де розташована сучасна Одеса, протягом століть перебувало в зоні впливу різних держав і народів. До приходу литовців тут кочували орди степових народів, узбережжям користувалися грецькі та генуезькі торговці, а пізніше ці території входили до сфери інтересів Кримського ханства й Османської імперії.

Саме тому спроби звести всю історію міста до однієї дати й однієї постаті — чи то литовського магната, чи то російської імператриці — спрощують реальну картину. Одеса є результатом накладання кількох історичних епох і культур, кожна з яких залишила свій слід у топоніміці, архітектурі та демографії міста.

Таблиця: ключові дати заснування Одеси

Чому питання заснування Одеси досі викликає суперечки

Радянська історіографія свідомо закріпила версію, за якою Одесу «з нуля» заснувала Катерина ІІ у 1794 році, применшуючи або повністю ігноруючи попередню, литовсько-українську та османську історію цих земель. Ця версія зручно вписувалася в наратив про те, що «все створили росіяни» на нібито порожніх і незаселених територіях.

Сучасні українські історики наголошують, що така картина не відповідає документальним джерелам: фортеця з гарнізоном, форштадтом і господарською округою існувала на цьому місці задовго до появи там російської адміністрації. Перегляд цієї історії — не заперечення внеску де Рібаса, де Волана чи Рішельє в розбудову міста, а спроба відновити повнішу й точнішу хронологію подій.

Як історики різних періодів трактували заснування Одеси

Історик Аполлон Скальковський, один із перших дослідників, які системно вивчали походження Одеси, ще у XIX столітті звертав увагу на те, що рескрипт 1794 року не містить прямої вказівки на «заснування» ані Хаджибея, ані самої Одеси. У документі йдеться виключно про облаштування військової гавані й купецької пристані на місці, вигідне розташування якого імператриця визнала корисним для держави.

У радянській історіографії ці нюанси свідомо замовчувалися, а натомість культивувався спрощений образ Одеси як міста, «народженого» указом російської монархині на порожньому місці. Сучасні українські дослідники, зокрема представники проєкту «Локальна історія», активно повертають у публічний простір документальні свідчення про більш давню й складнішу історію цих земель.