Олег Федорчук: біографія, тренерська кар’єра і вихованці українського футболу

Біографії · Футбол

Олег Федорчук — один із найколоритніших українських футбольних фахівців: переможець і триразовий срібний призер Другої ліги, тренер, що підготував понад 70 гравців рівня УПЛ, і один із найвідвертіших коментаторів усього, що відбувається в українському футболі.

Повне ім’я

Олег Вікторович Федорчук

Дата народження

10 лютого 1961

Місто народження

Коростень, Житомирська обл.

Освіта

Київський інститут фізкультури, 1982

Позиція (гравець)

Захисник, півзахисник

Тренерська ліцензія

Серія «А» (ВШТ, 1997)

Прізвиська

«Вінницький Моурінью», «Кадровик від Бога»

Найвища посада

Головний тренер «Таврії» у Вищій лізі

Дитинство та шлях у футбол

Олег Федорчук народився 10 лютого 1961 року в Коростені — невеликому місті на Житомирщині. Своєї великої футбольної школи рідне місто не мало, проте хлопець із дитинства захоплювався спортом. Пізніше він вступив до Київського інституту фізичної культури, де і розпочалася справжня футбольна кар’єра: його помітив тренер Віктор Степанович Жилін і запросив до команди колективу фізкультури.

Завершивши навчання у 1982 році, Федорчук отримав диплом і майже одразу вирушив на військову службу. Особливість тих років — служба в Північній групі військ у Польщі (1982–1988). Саме там відбувся один із найнезвичайніших епізодів його гравецької біографії: паралельно із офіційною службою він грав за польські клуби в Легниці та сусідніх містечках — під чужим прізвищем, що на той час було вимушеним рішенням у радянській армії.

Кар’єра футболіста: клуби і позиції

Як гравець Олег Федорчук виступав переважно в другій лізі СРСР і в нижчих дивізіонах. Його клубна географія охоплює кілька українських міст — від Черкас до Луцька і Шепетівки. Останнім клубом стала шепетівська команда «Темп», у складі якої він 1991 року зіграв 26 матчів у другій лізі СРСР і виграв Кубок УРСР — командний трофей, яким пишається і сьогодні.

Завершення кар’єри відбулося так само нестандартно, як і вся його футбольна доля. За словами самого Федорчука, він «закінчив кар’єру футболіста просто: взяв і викинув бутси з вікна готелю в Кривому Розі» — і зосередився на тренерській роботі.

Клуб (гравець)	Роки	Ліга
«Машинобудівник» (Бородянка)	1979–1981	Аматорська
«Дніпро» (Черкаси)	1981–1982	Друга ліга СРСР
СГВ (Польща)	1982–1988	Армійська команда
«Суднобудівник» (Миколаїв)	1988–1989	Друга ліга СРСР
«Волинь» (Луцьк)	1989–1990	Друга ліга СРСР
«Темп» (Шепетівка)	1991	Друга ліга СРСР / Кубок УРСР

Скаутинг для Європи: «бачив Глєба і Кутузова раніше за всіх»

Після завершення гравецької кар’єри Федорчук кілька років співпрацював з іноземними агентськими структурами — зокрема з італійсько-румунською компанією, яка відстежувала таланти по всьому пострадянському простору для клубів Серії А. Його завданням було відстежувати перспективних гравців в Україні, Білорусі та країнах Балтії — тобто він був фактично першим справжнім скаутом у сучасному розумінні в українському футболі, коли «слово таке ніхто толком не знав».

За словами самого Федорчука, серед тих, кого він відстежував і рекомендував ще до їхнього злету, були Олександр Глєб і Сергій Кутузов. Кутузова, за його словами, відстежували щільно для «Фіорентини», проте зрештою він опинився в «Мілані». Глєб пройшов огляд у «Динамо» (Київ), де, за словами Федорчука, ним мало цікавилися, — і поїхав до Німеччини, а пізніше виступав за «Арсенал» і «Барселону».

Зрештою Федорчук відмовився від прибуткового агентського бізнесу на користь тренерської роботи — і пізніше назвав це усвідомленим вибором.

Нафком-Академія: як за 14 днів зібрати команду і вийти у медалі

Найяскравіший «стартовий» проект у тренерській кар’єрі Федорчука — клуб Нафком-Академія (Ірпінь, пізніше Бровари). Клуб виник буквально «з нуля» за два тижні до старту сезону: не було ні бази, ні складу, ні навіть остаточної назви. Федорчук сам вибирав гравців — переважно молодих хлопців 18–22 років, незаслужено забутих або що сидять у тіні.

Бюджет першого сезону становив, за словами тренера, орієнтовно 146 тисяч доларів — мізерно для тогочасного футболу. Утім, уже в наступному сезоні клуб вийшов у Першу лігу, а потім виграв Другу лігу і піднявся вище. Нафком був відомий нестандартними методами мотивації: премії готівкою в роздягальні одразу після гри, оренда легкових автомобілів для гравців (звідси й розійшовся слух «в Ірпені машини дають»).

Символом тієї команди став нападник Сергій Левченко, який забив 30 голів у 29 матчах сезону заради обіцяного автомобіля — рекорд Другої ліги на довгі роки. Клуб зникнув у 2009 році через фінансову кризу, проте Федорчук пишається тим, що «пішли чесно»: розрахувалися з усіма гравцями до останньої гривні.

Таврія (2004–2005): Вища ліга, Луческу і «наш найгірший матч»

У 2004 році 43-річний Федорчук отримав запрошення очолити «Таврію» Сімферополь — клуб Вищої ліги, що перебував у зоні вильоту з трьома очками після кількох турів. Для тренера, що прийшов із нижчих ліг без великих регалій як гравець, це був справжній виклик.

Результат першого сезону — 7-е місце в Вищій лізі. Серед ключових матчів — перемога над «Шахтарем» Луческу (2:1), де у складі гірників грали Срна, Матузалем, Тимощук і Хюбшман. Після тієї перемоги Федорчук зайшов у роздягальню і сказав, що це «найгірший матч за весь час» — щоб команда не розслаблялась. Луческу, за словами тренера, «був у шоці». За підсумками журналістського опитування сезону-2004, Федорчук посів друге місце серед тренерів — після самого Луческу.

У «Таврії» він також відкрив для великого футболу Олександра Ковпака (знайденого в аматорській «Зірці») і Андрія Гоменюка (що не пройшов перегляд у «Ворсклі»). Обидва згодом дісталися збірної України.

Тренерська хроніка: всі клуби

Найвідоміші вихованці Олега Федорчука

Головна гордість тренера — не трофеї, а люди. За його словами, понад 70 вихованців дебютували у Вищій лізі та УПЛ, близько двох десятків грали за юнацькі та молодіжні збірні України, а троє — за національну збірну.

Гравець	Де відкрив Федорчук	Досягнення після
Олександр Ковпак	Аматорська «Зірка» (Журавлиха)	Найкращий бомбардир УПЛ, гравець збірної
Едмар	«Таврія» (Вища ліга, 2004)	Натуралізований, збірна України, «Металіст»
В’ячеслав Свідерський	«Оболонь» (Перша ліга)	Збірна України при Блохіні
Андрій Гоменюк	Аматорська «Іква» (Млинів)	«Таврія», збірна України
Андрій Пилявський	Аматорський Меморіал Макарова	«Маккабі» (Хайфа), «Зоря», «Ворскла», збірна
Денис Фаворов	ФК «Полтава»	«Десна», УПЛ, найрезультативніший захисник ліги
Дмитро Шастал	Аматорський «Колос» (Ковалівка)	«Олександрія», УПЛ
Андрій Корнєв	«Оболонь»	Кубок України з «Таврією», легенда клубу

Федорчук як коментатор і критик українського футболу

Олег Федорчук широко відомий не лише тренерською роботою, а й відвертими коментарями про стан українського футболу. Він регулярно з’являється в телешоу і медіа, де без зайвих дипломатичних фільтрів оцінює рішення тренерів збірної, трансферну політику «Шахтаря» і «Динамо», суддівство в УПЛ і стан дитячого футболу.

Його позиція щодо головних проблем українського футболу: брак кваліфікованих і чесних тренерів у нижніх лігах, корупція на всіх рівнях — від юнацьких до професійних команд, відсутність системної роботи з молоддю і орієнтації клубів на розвиток і продаж гравців (на зразок хорватської або польської моделі).

Він вважає, що Україна може і повинна стати «футбольним постачальником» топ-ліг Європи — як Португалія, Хорватія чи Бразилія — але для цього клуби мають будуватися навколо розвитку та продажу гравців, а не освоєння бюджетів.

Особистий підхід і тренерська філософія

Федорчук відомий умінням знаходити гравців там, де інші їх не помічають: на районних турнірах, в аматорських змаганнях, на перегляді в нижчолігових клубах. Він сам жартує, що «підбігав до травмованого гравця під виглядом лікаря і одразу питав: підеш до мене в команду?».

Ключові принципи його роботи — давати молодим шанс, чітко дотримуватися фінансових обіцянок і вимагати максимуму навіть від тих, у кого ніхто не вірить. У своїй особистій тренерській статистиці, яку він наводить з гордістю, — понад 70 дебютантів УПЛ, близько 20 гравців юнацьких та молодіжних збірних і троє гравців, що стали гравцями національної команди України.

Нова Каховка і «Енергія»: найулюбленіший тренерський проект

З усіх клубів, де довелося попрацювати, сам Федорчук виділяє «Енергію» з Нової Каховки (2016–2020) як найбільш творчий і комфортний досвід. Тут не було великих грошей, але були широкі повноваження, довіра від місцевої влади і справжня вболівальницька підтримка — «такої кількості глядачів і такої гучної підтримки я не бачив у багатьох містах», каже він про новокаховський стадіон.

За чотири роки роботи в «Енергії» Федорчук підготував черговий десяток гравців, що згодом підписали контракти в командах вищих дивізіонів. Серед них — Дмитро Шастал, якого тренер знайшов в аматорському «Колосі» (Ковалівка), де той «сидів у запасі» і, за словами тренерського оточення, вважався «математиком, а не футболістом». Федорчук побачив у ньому швидкість, техніку і футбольний інтелект — і не помилився: Шастал доріс до «Олександрії» та УПЛ.

2017 року Федорчук отримав офіційне визнання — нагороду «Найкращий тренер Другої ліги». Він не вважає це головним досягненням: за своїми словами, для нього важливіше бачити, як гравці, у яких ніхто не вірив, виходять на поле НСК «Олімпійський».

Цікаві факти з тренерської кар’єри

Кар’єра Федорчука рясніє анекдотичними, але показовими епізодами. Один із президентів клубу звільнив його після того, як астролог на підставі дати народження тренера порадив це зробити: «Астрологія каже, що вам не судилося бути переможцем у футболі». Федорчук у відповідь назвав себе «щасливчиком» і відмовився повертатися, коли той же президент передумав.

Інший характерний епізод — перемога «Ниви» у фіналі Кубка ліги (4:0) за умов масового харчового отруєння в команді. Федорчук мотивував гравців, жартуючи що вони «злякалися перед фіналом». Команда зібралась і перемогла — один із гравців після забитого м’яча просив тренера про термінову заміну, «бо до роздягальні не добіжу».