Що таке рефлюкс: причини, симптоми і коли це стає хворобою

Що таке рефлюкс простими словами

У нормі їжа рухається одним маршрутом: стравоходом у шлунок. Між стравоходом і шлунком є м’язовий клапан — нижній стравохідний сфінктер, який пропускає їжу вниз і одразу закривається, не даючи вмісту шлунка потрапити назад. Коли цей клапан слабшає або відкривається невчасно, шлункова кислота та частково перетравлена їжа закидаються назад у стравохід — це і є рефлюкс.

Слизова оболонка стравоходу, на відміну від слизової шлунка, не пристосована до контакту з агресивною кислотою. Тому регулярний закид подразнює й пошкоджує її стінки, викликаючи запалення — рефлюкс-езофагіт — і характерний комплекс симптомів.

Рефлюкс і ГЕРХ — це одне й те саме

Ні, це не тотожні поняття, хоча їх часто плутають. Одноразовий чи епізодичний рефлюкс — фізіологічне явище, яке періодично трапляється майже в кожної людини, наприклад після переїдання чи вживання жирної їжі, і не потребує лікування. Коли ж закид вмісту шлунка стає регулярним і викликає стійкі симптоми або пошкодження слизової, лікарі говорять про гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ) — вже повноцінний діагноз, що потребує спостереження гастроентеролога.

ГЕРХ — одне з найпоширеніших захворювань травної системи, яке найчастіше зустрічається у дорослих орієнтовно 20–45 років, хоча трапляється в будь-якому віці, включно з дітьми.

Основні симптоми рефлюксу

Клінічна картина ГЕРХ доволі впізнавана, хоча в частини пацієнтів симптоми можуть бути нетиповими і маскуватися під інші стани.

• Печія — відчуття пекучого дискомфорту за грудиною, що посилюється після їжі, при нахилах або в положенні лежачи
• Кисла або гірка відрижка — відчуття повернення вмісту шлунка в горло чи рот
• Дискомфорт або біль у верхній частині живота після прийому їжі
• Відчуття грудки в горлі, утруднене ковтання
• Нудота, особливо після переїдання

Крім класичних, існують і позастравохідні («нехарчові») прояви ГЕРХ, пов’язані з тим, що кислота може досягати горла та дихальних шляхів: хронічний кашель, охриплість голосу, неприємний запах із рота, загострення астми, а в частини пацієнтів — навіть стоншення зубної емалі через регулярний контакт із кислотою.

Чому виникає рефлюкс: основні причини

Ослаблення нижнього стравохідного сфінктера і, як наслідок, рефлюкс можуть спровокувати кілька груп факторів, які часто діють у комплексі.

• Зайва вага — надлишкові кілограми підвищують тиск у черевній порожнині, що сприяє закиду вмісту шлунка вгору
• Харчові звички — жирна, гостра їжа, надмір кофеїну, алкоголю та шоколаду можуть посилювати симптоми
• Куріння — нікотин і смоли подразнюють слизову травного тракту й послаблюють сфінктер
• Вагітність — матка, що росте, підпирає шлунок, а гормональні зміни розслаблюють сфінктер
• Певні ліки — деякі препарати від тиску (бета-блокатори, антагоністи кальцієвих каналів) можуть впливати на тонус сфінктера
• Поза з нахиленим тулубом — тривала робота в зігнутому положенні, особливо після їжі
• Грижа стравохідного отвору діафрагми — анатомічна особливість, яка порушує роботу антирефлюксного бар’єра

Чим небезпечний рефлюкс, якщо його не лікувати

Поодинокі епізоди печії не становлять загрози. Але хронічний, нелікований рефлюкс поступово ушкоджує слизову стравоходу і може призводити до серйозніших ускладнень.

• Рефлюкс-езофагіт — запалення слизової стравоходу через постійний контакт із кислотою
• Ерозії та виразки стравоходу — глибші пошкодження, які в окремих випадках можуть кровоточити
• Звуження (стриктура) стравоходу — рубцювання тканини ускладнює проходження їжі
• Стравохід Барретта — зміна клітин слизової стравоходу, яку лікарі відносять до передракових станів і яка потребує регулярного спостереження

Як діагностують рефлюкс і ГЕРХ

Для встановлення діагнозу гастроентеролог спершу оцінює симптоми та історію хвороби, а за потреби призначає додаткові обстеження. Найпоширеніший метод — фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС), яка дозволяє візуально оцінити стан слизової стравоходу й шлунка та виявити запалення, ерозії чи стравохід Барретта. У складніших випадках можуть застосовувати добову pH-метрію стравоходу, яка фіксує частоту й тривалість епізодів закиду кислоти, або манометрію для оцінки роботи сфінктера.

Пацієнтам, які вже проходили лікування з приводу рефлюкс-езофагіту, лікарі зазвичай рекомендують контрольну ФЕГДС раз на пів року протягом перших років після одужання, щоб переконатись, що запалення не повернулося. Додатково лікар може призначити загальні аналізи крові, тест на Helicobacter pylori та, за потреби, УЗД органів черевної порожнини — це допомагає виключити супутні захворювання шлунково-кишкового тракту, які іноді дають схожу симптоматику й вимагають окремого підходу до лікування.

Як лікують рефлюкс

Підхід до лікування залежить від частоти й тяжкості симптомів, тому конкретну схему завжди визначає лікар індивідуально. Загалом лікування ГЕРХ спирається на два напрями — зміну способу життя та медикаментозну терапію.

Зміна способу життя та харчування

• Їсти невеликими порціями, уникати переїдання
• Не лягати і не нахилятися одразу після їжі
• Обмежити жирну, гостру, смажену їжу, газовані напої, каву та алкоголь
• Знизити вагу за наявності надлишкової
• Відмовитися від куріння
• Спати з піднятим узголів’ям ліжка або на високій подушці

Медикаментозна терапія

За узагальненими даними медичних джерел, стандартом лікування ГЕРХ вважаються інгібітори протонної помпи (ІПП) — препарати, що знижують вироблення шлункової кислоти. Менш ефективною альтернативою є блокатори H2-рецепторів. Конкретний препарат, дозування та тривалість курсу підбирає лише лікар з урахуванням стану пацієнта — самолікування у разі повторюваних симптомів небажане, оскільки маскування печії без усунення причини може призвести до прогресування ушкоджень стравоходу.

Чим рефлюкс відрізняється від гастриту

Печію та дискомфорт у животі часто пов’язують із гастритом, хоча це різні стани з різним механізмом. Гастрит — це запалення слизової оболонки самого шлунка, яке може бути пов’язане з бактерією Helicobacter pylori, прийомом певних ліків або харчовими помилками. Рефлюкс і ГЕРХ, натомість, стосуються не стану слизової шлунка, а роботи клапана між стравоходом і шлунком та потрапляння кислоти туди, де слизова до неї не пристосована. На практиці ці стани нерідко співіснують, адже деякі причини — переїдання, жирна їжа, зайва вага — сприяють розвитку обох. Тому за стійких симптомів з боку травної системи лікар зазвичай призначає обстеження, яке дозволяє розрізнити ці стани, а не покладається лише на скарги пацієнта.

Продукти, які найчастіше провокують рефлюкс

У кожної людини набір «тригерних» продуктів може відрізнятися, але певні категорії їжі провокують печію найчастіше — вони або розслаблюють нижній стравохідний сфінктер, або підвищують кислотність шлункового вмісту.

• Смажена та дуже жирна їжа
• Гострі приправи — перець чилі, гірчиця, хрін, часник і цибуля у великій кількості
• Цитрусові та томати через високу кислотність
• М’ята та м’ятні цукерки — попри поширену думку про «заспокійливий» ефект, м’ята розслаблює сфінктер
• Шоколад і кава — містять речовини, що знижують тонус сфінктера
• Газовані напої — підвищують тиск у шлунку
• Алкоголь, особливо на голодний шлунок

Вести короткий щоденник харчування протягом кількох тижнів — простий спосіб самостійно визначити, які саме продукти провокують печію особисто у вас, і скоригувати раціон, не чекаючи консультації дієтолога.

Зв’язок рефлюксу зі стресом і сном

Пряме провокування рефлюксу стресом наукою остаточно не підтверджене, однак опосередкований зв’язок простежується виразно: у стані хронічного стресу люди частіше переїдають, обирають менш здорову їжу, курять або вживають більше алкоголю — а це вже відомі фактори ризику ГЕРХ. Крім того, стрес може підвищувати чутливість слизової стравоходу до кислоти, через що ті самі епізоди закиду сприймаються як більш болючі.

Якість сну теж тісно пов’язана з рефлюксом: нічна печія — одна з поширених причин переривчастого сну, а недосипання, своєю чергою, знижує больовий поріг і посилює сприйняття симптомів наступного дня. Тому в частини пацієнтів корекція режиму сну й вечірнього прийому їжі дає помітний ефект навіть без медикаментів.

Рефлюкс у дітей: чи це нормально

У немовлят фізіологічний рефлюкс — часті зригування після годування — трапляється дуже часто і пов’язаний із незрілістю сфінктера, який ще формується. У більшості дітей це минає самостійно протягом перших років життя і не потребує лікування, якщо дитина нормально набирає вагу і не виявляє ознак дискомфорту. Водночас якщо зригування рясні, супроводжуються поганим набором ваги, плачем під час годування чи проблемами з диханням, варто звернутися до педіатра для виключення патологічного рефлюксу, який вже потребує спостереження і корекції годування. У дітей старшого віку та підлітків рефлюкс може проявлятися так само, як у дорослих — печією, відрижкою, дискомфортом у животі, — і причини часто ті самі: неправильне харчування, зайва вага, малорухливий спосіб життя. У такому разі варто теж проконсультуватися з педіатром чи дитячим гастроентерологом, а не очікувати, що симптоми минуть самостійно з віком.

Профілактика рефлюксу: що допомагає знизити ризик

Повністю виключити ризик рефлюксу неможливо, оскільки на нього впливають і фактори, які людина не контролює — вік, анатомічні особливості, вагітність. Проте частину ризиків можна суттєво знизити щоденними звичками.

• Підтримувати здорову вагу — навіть помірне зниження ваги за наявності надлишкової часто зменшує частоту епізодів печії
• Не переїдати ввечері та залишати проміжок 2-3 години між останнім прийомом їжі і сном
• Носити не надто тісний одяг і паски, які тиснуть на живіт
• Обмежити алкоголь і повністю відмовитись від куріння
• За схильності до печії уникати фізичних вправ одразу після їжі, особливо тих, що включають нахили чи підйом ваги
• Обговорити з лікарем, чи впливають на симптоми ліки, які ви приймаєте постійно, і чи є альтернативи

Ці заходи не замінюють лікування, якщо ГЕРХ уже діагностовано, але суттєво знижують імовірність виникнення хвороби або допомагають утримувати ремісію після успішного курсу терапії.

Коли варто звернутися до гастроентеролога

Разова печія після ситного застілля — не привід для тривоги. Але звернутися до лікаря варто, якщо симптоми повторюються частіше кількох разів на тиждень протягом тривалого часу, заважають повсякденному життю чи сну, не минають після коригування харчування, або супроводжуються тривожними ознаками — труднощами при ковтанні, втратою ваги без причини, блюванням із кров’ю. Рання діагностика дозволяє підібрати ефективне лікування і запобігти ускладненням, які значно складніше усунути на пізніх стадіях. Не варто відкладати візит до лікаря лише через те, що симптоми здаються «терпимими» — хронічне запалення стравоходу може прогресувати поступово, без різкого погіршення самопочуття, і саме тому регулярні профілактичні огляди важливі навіть у періоди, коли турбують не сильні, а помірні прояви.