П’ятнадцять років у «Шахтарі», понад 500 матчів на клубному рівні, три чемпіонати Європи у складі збірної — і, нарешті, перший закордонний клуб у 35 років. Тарас Степаненко — один із найстабільніших і найвірніших гравців в історії українського футболу. Його шлях не з тих, що вражають блиском трансферів, але саме таких гравців команди тримаються найміцніше.
Хто такий Тарас Степаненко
Тарас Миколайович Степаненко — український футболіст, опорний півзахисник, народився 8 серпня 1989 року в селі Велика Новосілка на Донеччині. Більшу частину кар’єри провів у донецькому «Шахтарі», де виріс від молодого новачка до капітана клубу і збірної. У лютому 2025 року підписав контракт із турецьким «Еюпспором» — першим іноземним клубом у своїй кар’єрі.
| Повне ім’я | Тарас Миколайович Степаненко |
| Дата народження | 8 серпня 1989 року |
| Місце народження | Велика Новосілка, Донецька область |
| Позиція | Опорний півзахисник |
| Зріст / вага | 181 см / 76 кг |
| Поточний клуб | Еюпспор (Туреччина), №33 |
| Збірна | Україна (з 2010 р.) |
| Матчів за збірну | 87 матчів, 4 голи |
| Сімейний стан | Одружений, дружина Маргарита, двоє синів |
Дитинство і початок шляху
Велика Новосілка — невелике селище на Донеччині, де виріс Тарас Степаненко, — сьогодні відоме в Україні зовсім іншим: з початком повномасштабного вторгнення воно опинилося на лінії фронту і було окуповане. Для Степаненка це не абстрактна новина — це його рідне місце, де пройшло дитинство. Тарас відкрито визнавав, що нервує і злиться, бо його рідне селище було окуповане.
Футболом Степаненко почав серйозно займатися з дитинства — навчався в спортивній футбольній школі «Космос» при ФК «Торпедо» (Запоріжжя). Запоріжжя, а не Донецьк, стало його футбольним домом у юному віці — туди він переїхав заради навчання в спортивній школі. Батьки не заважали мрії, і хлопець із Донеччини поступово прокладав собі дорогу у великий футбол.
Металург Запоріжжя: перші кроки у професійному футболі
Тарас розпочав кар’єру в «Металурзі» Запоріжжя, де в сезоні 2006/07 провів 16 матчів за молодіжну команду, забивши 1 гол, після чого був підвищений до основного складу. Дебют за основну команду відбувся 4 березня 2007 року у матчі проти київського «Динамо», де «Металург» програв 1:3 — Степаненку було 17 років.
У першому сезоні він провів 12 матчів — чимало для дебютанта в Прем’єр-лізі. У другому — забив свій перший гол 21 липня 2007 року в перемозі над «Кривбасом» (1:0). Йому не вистачало місяця до 18 років. Третій сезон зробив його ключовим гравцем запорізького клубу — 29 матчів, і він став невід’ємною частиною команди.
Загалом за «Металург» Степаненко провів 81 матч в основній команді, забив 1 гол. Ці чотири роки — школа характеру: провінційний клуб із обмеженими ресурсами, але справжній фундамент, на якому будується кар’єра.
«Шахтар» Донецьк: п’ятнадцять років у топ-клубі
Перехід до «Шахтаря» у 2010 році змінив усе. 11 травня 2010 року Степаненко підписав п’ятирічний контракт із донецьким «Шахтарем». Його перший матч за нову команду — перемога 7:1 над «Таврією» в Суперкубку України, де він вийшов на заміну. Це був його перший трофей з клубом.
Перший гол у кольорах «Шахтаря» виявився особливим: 23 листопада 2010 року Степаненко забив у матчі групового етапу Ліги чемпіонів проти «Партизана» (3:0). Забити в Лізі чемпіонів у першому ж сезоні — більш ніж гідний старт.
Роки в «Шахтарі» — це постійна боротьба за місце в основі, поступове зростання авторитету і, врешті, капітанська пов’язка. Клуб за цей час змінив кілька тренерів, переїхав спочатку до Львова, потім до Харкова через анексію Криму і початок бойових дій на Донбасі. Загалом Степаненко зіграв 439 матчів за «Шахтар», забив 30 голів і виграв 25 трофеїв.
💡 7 квітня 2024 року Степаненко провів 500-й матч на клубному рівні — ювілейна гра припала на перемогу над «Рухом» (3:1).
😯 Степаненко виступає проти культури татуювань серед футболістів, пояснюючи це своїми християнськими переконаннями. У сучасному футболі, де татуювання стали майже обов’язковим атрибутом, це рідкісна і принципова позиція.
❓ У квітні 2016 року після перемоги «Шахтаря» над «Динамо» 3:0 Степаненко підійшов до фанатів «Динамо» і поцілував значок «Шахтаря». Це спровокувало бійку між гравцями, під час якої Ярмоленко збив Степаненка з ніг. Після бійки були показані три червоні картки.
Збірна України: від дебюту до капітанської пов’язки
З 2007 по 2010 рік Степаненко грав за молодіжну збірну України. У 2010 році приєднався до національної збірної. Дебют за національну команду відбувся у листопаді 2010 року — товариський матч зі Швейцарією (2:2), де він вийшов на заміну.
Роки в збірній — це поступовий шлях від ролі запасного до основного гравця і, врешті, до капітана. У травні 2021 року Степаненко вперше вивів збірну на поле з капітанською пов’язкою — у товариському матчі проти Бахрейну (1:1). Він є учасником трьох чемпіонатів Європи — 2016, 2020 та 2024 років.
Загалом за головну збірну країни Степаненко зіграв 87 матчів, забивши 4 голи. Це один із найвищих показників серед польових гравців збірної за всю її історію. Для опорного півзахисника — позиції, де головне завдання не атакувати, а руйнувати і організовувати — подібна кількість матчів є справжнім визнанням надійності і незамінності.
| Турнір | Рік | Результат збірної | Матчів Степаненка |
|---|---|---|---|
| Чемпіонат Європи | 2016 | Груповий етап | 3 |
| Чемпіонат Європи | 2020 (2021) | Чвертьфінал | 2 |
| Чемпіонат Європи | 2024 | Груповий етап | 2 |
Еюпспор: перший закордонний клуб у 35 років
Те, що Степаненко вперше в житті змінив чемпіонат у 35 років — само по собі красномовне свідчення його вірності «Шахтарю». Але у 2025 році настав час для нового розділу. «Еюпспор» став першим іноземним клубом у кар’єрі Степаненка, який досі представляв лише дві команди чемпіонату України — запорізький «Металург» та «Шахтар».
В «Еюпспорі» Степаненко виступає під керівництвом 37-річного головного тренера Арди Турана — ексфутболіста «Атлетіко», «Барселони» та збірної Туреччини. Саме запрошення Турана стало вирішальним: за словами самого Степаненка, його до «Еюпспора» покликав саме Арда Туран, і саме тому він туди прийшов.
Причину відходу з «Шахтаря» Степаненко пояснив відверто: брак ігрової практики і сімейні обставини. Він зізнався, що його дружині непросто самій із дітьми — вона потребує підтримки. Переїзд до Туреччини дав можливість зібрати сім’ю разом — «Еюпспор» допоміг перевезти родину до Стамбула, і Степаненко публічно подякував клубу за цей теплий прийом.
За словами Тараса, в Туреччині люди часто не знають, що відбувається в Україні, і щодня питають: «А що, ще стріляють, ще бомблять?» Ця деталь точно передає, наскільки різним є сприйняття війни зсередини і ззовні — навіть у сусідній країні.
Досягнення і трофеї
Клубна кар’єра Степаненка у «Шахтарі» — це безперервна серія трофеїв, яку мало хто може повторити. За п’ятнадцять років він виграв практично все, що можна виграти в українському клубному футболі.
- Чемпіон України — 8 разів
- Володар Кубка України — 6 разів
- Переможець Суперкубка України — 7 разів
- Учасник Ліги чемпіонів УЄФА — понад 100 матчів на клубному рівні в єврокубках
- Учасник трьох чемпіонатів Європи у складі збірної (2016, 2020, 2024)
Особистість і характер: що відомо про Степаненка поза полем
Степаненко — один із небагатьох топ-футболістів, хто регулярно і відверто говорить про речі, що виходять за межі футболу. Він не уникає незручних тем — ані про тренерів, ані про стан збірної, ані про війну. Він прямо сказав, що набрид гіркий досвід програшу на ранньому етапі турнірів і побажав, щоб наступного Євро гравці включалися з перших хвилин.
Він також відомий своїми принциповими особистими переконаннями. Відсутність татуювань — рідкість у сучасному футболі — і публічно заявлені християнські цінності роблять його персонажем, що вибивається з типового образу зірки Прем’єр-ліги. Тарас одружений з Маргаритою, виховує двох синів — Ярослава і Святослава.
Руслан Маліновський назвав Степаненка великим прикладом професіоналізму для молодих футболістів збірної. Це, мабуть, найточніша характеристика — не зірковий блиск, а стабільність і приклад. Таких гравців команди потребують не менше, ніж геніїв із нестабільним характером.
Тарас Степаненко — це портрет футболіста, якого не роблять зіркою скандальні трансфери або мільйонні контракти, а роки чесної роботи, вірність клубові в найважчі моменти і здатність залишатися собою в середовищі, де тиск і спокуса компромісу є нормою. Те, що у 35 років він ще грає і ще думає про майбутнє — в Туреччині, а може, і після — характеризує його краще за будь-яку статистику.
