Українська акторська школа має власне обличчя — і воно не схоже ні на голлівудське, ні на радянське. Від поетичного кіно 1960-х до сучасних серіалів і воєнних драм — тут завжди були актори, що несли щось більше за роль. Цей огляд — про найважливіших із них.
Легенди українського кіно і театру
Перш ніж говорити про сучасне покоління, варто назвати тих, на чиєму фундаменті воно стоїть. Українська акторська школа — не вчорашній день: вона має власних класиків, чиї роботи залишаються еталоном майстерності.
Богдан Ступка (1941–2012)
Найвидатніший український актор другої половини XX — початку XXI століття. Понад 100 ролей у кіно і понад 100 на сцені. У кіно дебютував у 1971 році у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». Грав гетьманів Мазепу, Хмельницького, Брюховецького, Короля Ліра, Тев’є-молочника. Очолював Національний академічний театр імені Івана Франка з 2001 року до смерті. Лауреат Шевченківської премії (1993), Народний артист СРСР (1991) — звання, яке він сприймав як радянське минуле, але від якого не відмовлявся, бо заслужив чесною роботою.
Іван Миколайчук (1941–1987)
Обличчя і душа українського поетичного кіно 1960–70-х. Дебютував у «Тінях забутих предків» (1964) Сергія Параджанова — роль, що стала культовою ще за його життя. Блакитноокий, ліричний, з неповторною природністю перед камерою. Миколайчук також писав сценарії і режисував. За своє коротке 45-річне життя зіграв 34 ролі в кіно. Його передчасна смерть від раку стала справжньою втратою для культури — він був у розквіті таланту і мав ще багато що сказати.
Леонід Биков (1928–1979)
Один із найлюбленіших радянських акторів українського походження — і режисер, якому вдалося зняти фільм, що не старіє. «У бій ідуть одні старики» (1973) досі є одним із найвідоміших фільмів про Другу світову, знятих в Україні, і фактично є духовним заповітом Бикова — він грав там головну роль і режисерував. Загинув в автомобільній катастрофі у 1979 році.
💡 Богдан Ступка був єдиним актором, якого польський режисер Єжи Гофман обрав на роль Богдана Хмельницького у фільмі «Вогнем і мечем» (1999) — польській постановці, де головний «ворог» поляків зіграний так, що польська аудиторія його поважала. Це ознака справжнього таланту: зробити переконливим навіть антагоніста.
😯 Іван Миколайчук написав сценарій до фільму «Вавилон XX» (1979) і зіграв у ньому головну роль — і це при тому, що він на той час уже важко хворів. Фільм вважається одним із вершин його акторської і сценарної роботи.
Сучасні класики: актори середнього покоління
Між легендами і молодою хвилею є покоління акторів, що формувало українське кіно і театр у 1990–2010-х роках і залишається активним сьогодні.
Олексій Горбунов (нар. 1961)
Один із найвпізнаваніших характерних акторів України. Зіграв у сотнях фільмів і серіалів, знімається у виробництвах різних країн — його обличчя і специфічний голос знають глядачі по всьому пострадянському просторі. Серед найпомітніших ролей — участь у «Вогнем і мечем» поряд зі Ступкою. Горбунов — актор, що однаково переконливо грає і комедію, і драму, і характерного лиходія.
Ахтем Сеітаблаєв (нар. 1972)
Кримськотатарський режисер і актор, що став одним із найважливіших голосів українського кіно 2010-х. Як режисер зняв «Хайтарму» (2013) — перший художній фільм про депортацію кримських татар — і «Кіборги» (2017) — одну з перших і найсильніших воєнних драм про оборону Донецького аеропорту. Після анексії Криму залишився в Україні і продовжує роботу, поєднуючи акторство і режисуру.
Богдан Бенюк (нар. 1953)
Один із стовпів Театру ім. Франка, що після смерті Ступки став символом театральної наступності. Переконливий у широкому діапазоні — від комічних до трагічних ролей. Регулярно знімається у кіно і серіалах. Відомий також своїми громадянськими висловлюваннями і щирою проукраїнською позицією в умовах війни.
Остап Ступка (нар. 1967)
Син Богдана Ступки і сам — актор великого масштабу. Працює в Театрі ім. Франка, де грав провідні ролі ще за часів батька. Не йде в тінь батьківського імені — навпаки, будує власну кар’єру з власними акцентами. Знімається у кіно і серіалах, є впізнаваним обличчям сучасного українського театру.
Нова хвиля: молоді актори, що формують сучасне українське кіно
Після 2014 і особливо після 2022 року українська кіноіндустрія переживає складний, але важливий період. Серіали, воєнні драми, незалежні повнометражні фільми — все це потребує акторів. І вони є.
Тарас Цимбалюк
Один із найзатребуваніших акторів сучасних українських серіалів. «Кріпосна» принесла йому масову впізнаваність, «Спіймати Кайдаша» закріпила статус. Цимбалюк вміє працювати в різних жанрах — від костюмованої мелодрами до комедії. Його присутність у проєкті стала певним знаком якості для серіального виробництва.
Олександр Рудинський
27-річний актор, якого видання ZN.UA назвало одним із найперспективніших молодих акторів України. Поєднує роботу в серіалах із участю в повнометражному кіно — зокрема в «Носорозі» (2021), українській стрічці, що отримала міжнародне визнання. Гнучкий акторський діапазон і вміння триматися перед камерою природно.
Максим Самчик
Прийшов в акторство через журналістику і балетну трупу — незвичайний шлях, що дав йому специфічну тілесну свободу перед камерою. Дебютував у повнометражному кіно в «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк. «Перші ластівки» — серіал, що зробив його впізнаваним для широкої аудиторії.
Євген Ламах
Родом із Сум, театральну студію почав ще у школі. Закінчив КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого. Дебютував у серіалі «Команда» ще на третьому курсі. Входить до нового покоління акторів, що поєднують телевізійне і кінематографічне виробництво і активно знімаються у різних жанрах.
Актори, що пішли на фронт
Після 24 лютого 2022 року українське акторське середовище розділилось на тих, хто залишився в культурній роботі, і тих, хто взяв зброю. Серед акторів і людей шоу-бізнесу чимало тих, хто обрав фронт, — і це частина портрету сучасного українського актора, якої не можна оминути.
Пашко Гунько, Артем Давидов, Олександр Топольський та інші актори публічно повідомляли про своє рішення вступити до лав ЗСУ або ТрО. Деякі з них загинули. Їхні імена варто пам’ятати поряд із їхніми роботами на сцені й екрані.
Якщо хочете відкрити для себе українське кіно через акторів — почніть із «Тіней забутих предків» (Миколайчук), «У бій ідуть одні старики» (Биков), «Кіборгів» (Сеітаблаєв як режисер) і «Спіймати Кайдаша» для сучасного серіального формату. Це чотири точки входу в різні епохи і жанри.
Таблиця: відомі українські актори чоловіки
| Актор | Роки | Жанр / амплуа | Найвідоміші роботи |
|---|---|---|---|
| Богдан Ступка | 1941–2012 | Драма, историчні ролі | «Білий птах», «Вогнем і мечем», «Тарас Бульба» |
| Іван Миколайчук | 1941–1987 | Поетичне кіно | «Тіні забутих предків», «Вавилон XX» |
| Леонід Биков | 1928–1979 | Драма, комедія | «У бій ідуть одні старики» |
| Олексій Горбунов | нар. 1961 | Характерні ролі | «Вогнем і мечем», серіали, фільми |
| Ахтем Сеітаблаєв | нар. 1972 | Актор-режисер | «Хайтарма», «Кіборги» |
| Богдан Бенюк | нар. 1953 | Театр і кіно | Театр ім. Франка, серіали |
| Остап Ступка | нар. 1967 | Театр і кіно | Театр ім. Франка, фільми |
| Тарас Цимбалюк | сучасний | Серіали | «Кріпосна», «Спіймати Кайдаша» |
| Олександр Рудинський | нар. ~1997 | Кіно і серіали | «Перші ластівки», «Носоріг» |
| Євген Ламах | сучасний | Серіали і кіно | «Перші ластівки», «Команда» |
Українська акторська школа: що в ній особливого
Українська акторська школа формувалась у специфічних умовах — між радянською системою і власною культурною традицією, між Москвою і Карпатами, між поетичним кіно і прагматичним серіальним виробництвом. Це дало їй кілька відмінних рис.
По-перше, тілесність і природність. Українські актори — особливо ті, що вийшли з народної або театральної традиції — мають вкорінену фізичну присутність перед камерою. Миколайчук і Ступка в цьому сенсі є двома різними полюсами: один — лірик і поет, інший — монументаліст і психолог. Але обидва повністю «вживаються» в матеріал.
По-друге, зв’язок із літературою. Більшість великих українських акторів виросло на Шекспірі, Франкові, Лесі Українці — і це відчувається. Текст для них — не слова на папері, а живе тіло. Це відрізняє їх від акторів, що виросли в суто телевізійному середовищі.
По-третє — і це особливо помітно сьогодні — відповідальність. Після 2022 року бути українським актором означає зробити вибір: лишатися і свідчити культурою, чи іти і свідчити зброєю. Обидва вибори гідні поваги. Але обидва вимагають мужності.
Українські актори чоловіки — це не однорідна група і не монолітна традиція. Це покоління за поколінням людей, що намагаються розповісти щось важливе про людину — через образ, через слово, через мовчання на сцені. І в цьому — їхня сила.
