Яйої Кусама: біографія, творчість і спадщина королеви нескінченності

Мистецтво · Серпень 2026

Яйої Кусама — японська художниця, яка перетворила свої дитячі галюцинації на мистецтво світового масштабу. Її горошкові візерунки, дзеркальні кімнати та гарбузові скульптури стали символами сучасного мистецтва, а сама вона залишилася однією з найвпливовіших і найкомерційніших художниць в історії. 14 серпня 2026 року Кусама пішла з життя у Токіо у віці 97 років.

Дитинство і юність: звідки з’явилися горошини

Яйої Кусама народилася 22 березня 1929 року в місті Мацумото, префектура Наґано, в заможній родині, яка займалася розсадництвом і торгівлею насінням. Попри матеріальний достаток, атмосфера в сім’ї була далекою від ідилії. За словами самої Кусами, мати була фізично й емоційно жорстокою жінкою, а батько постійно зраджував дружину. Дівчинка виростала в напруженому середовищі, де мистецтво стало єдиним порятунком від реальності.

Уже з раннього віку Кусама почала переживати візуальні та слухові галюцинації. Навколишній світ здавався їй вкритим безмежними крапками та повторюваними візерунками — квіти на полі перетворювалися на суцільні плями, а навколишні предмети ніби розчинялися в мерехтливій сітці. Ці переживання глибоко вплинули на весь подальший творчий шлях художниці. Замість того, щоб придушити ці видіння, вона перенесла їх на полотно, створивши свій перший крапковий і сітчастий малюнок ще в дитинстві.

Формальна художня освіта Кусами була нетривалою. Протягом 1948–1949 років вона навчалася у Кіотоській міській спеціалізованій школі мистецтв, де вивчала техніку традиційного японського живопису ніхонґа. Проте академічний підхід був для неї надто обмежувальним. Молода художниця прагнула абсолютної свободи вираження, і класичні рамки не відповідали її баченню. Вже у 1952 році вона провела свою першу персональну виставку в Японії, де продемонструвала акварелі та малюнки пастеллю, сповнені нав’язливих повторюваних форм.

Для юної Кусами мистецтво було не стільки професією, скільки способом виживання. За її власним зізнанням, малювання допомагало впоратися з тривогою, страхами й безперервним потоком візуальних образів, які переповнювали її свідомість. Уже тоді вона використовувала акварельні фарби, пастель і олійні фарби, експериментуючи з формою та кольором. Повторюваність мотивів — крапки, хвилясті лінії, абстрактні сітки — була не стилістичним вибором, а прямим відображенням її внутрішнього стану. Саме ці ранні досліди заклали фундамент для унікальної візуальної мови, яка згодом зробить Кусаму всесвітньо відомою.

Переїзд до Нью-Йорка і нью-йоркський авангард

Поворотним моментом у кар’єрі Кусами став лист, який вона надіслала американській художниці Джорджії О’Кіф наприкінці 1950-х. О’Кіф відповіла й порадила їй спробувати свої сили в Сполучених Штатах. У 1957 році Кусама переїхала до Америки. Спершу вона зупинилася в Сіетлі, де провела свою першу американську персональну виставку з витонченими малюнками, а вже за рік перебралася до Нью-Йорка, який став її основною базою на наступні півтора десятиліття.

У Нью-Йорку Кусама зануриласяв в енергію авангардної сцени 1960-х. Вона почала створювати великоформатні полотна, які називала «Нескінченними сітками» (Infinity Nets) — монохромні картини, де тисячі дрібних петель і крапок покривали всю поверхню. Ці роботи вражали масштабом і нав’язливою деталізацією: одна картина могла складатися з мільйонів мікроскопічних мазків, нанесених вручну. Кусама працювала до фізичного виснаження, неодноразово потрапляючи до лікарні від перевтоми.

Паралельно вона розвивала концепцію «самознищення» (self-obliteration) — філософію мистецтва, засновану на нав’язливому повторенні та множенні простих мотивів. За задумом художниці, горошок і сітки мали розчиняти межі між об’єктом і середовищем, між людиною та Всесвітом. У 1963 році вона створила першу «Кімнату нескінченності» — інсталяцію з дзеркальними стінами та множинними відбитками, яка перетворювала глядача на частину безмежного візуального простору.

Упродовж 1960-х Кусама також організовувала так звані «хепенінґи» — вуличні перформанси, під час яких вона розмальовувала горошком тіла оголених учасників. Найвідомішим із них став «Великий оргіастичний перформанс для пробудження мертвих» (1969), проведений біля входу до одного з нью-йоркських музеїв. Ці акції привертали увагу преси та шокували громадськість, але водночас утверджували Кусаму як безкомпромісну провокативну фігуру на мистецькій сцені.

Нью-йоркський період був також часом особистих стосунків Кусами з іншими митцями. Серед її близьких знайомих були Енді Воргол, Дональд Джадд та інші знакові фігури нью-йоркської сцени. Попри контакти з впливовими художниками та критиками, Кусама залишалася аутсайдеркою — молода японська жінка в середовищі, де домінували білі чоловіки. Вона ніколи не вийшла заміж і не мала дітей, повністю присвятивши себе мистецтву. За словами куратора азійського мистецтва Музею Ґуґґенгайма Александри Манро, мистецький істеблішмент часто запозичував ідеї Кусами, але ніколи не приймав її повністю.

У цей же період Кусама активно зверталася до суспільних тем. Вона відкрито виступала проти війни у В’єтнамі, за гендерну рівність і права сексуальних меншин. Одного разу вона навіть написала відкритого листа президенту Ніксону з пропозицією припинити війну й натомість зайнятися мистецтвом. Ці суспільно-політичні позиції доповнювали її мистецьку практику, роблячи її творчість не лише естетичним, а й етичним висловлюванням.

Повернення до Японії та життя у психіатричній клініці

На початку 1970-х років, попри значне визнання в арт-колах, Кусама переживала глибоку фінансову кризу та погіршення психічного здоров’я. Панічні атаки та галюцинації ставали дедалі частішими. У 1973 році вона повернулася до Японії й добровільно оселилася у психіатричному закладі в Токіо, де й прожила решту свого життя.

Однак перебування у клініці не означало завершення кар’єри — навпаки. Через дорогу від лікарні Кусама облаштувала студію, де щоденно працювала над новими картинами, скульптурами та інсталяціями. Вона дотримувалася жорсткого розпорядку: зранку вирушала до студії, малювала протягом усього дня, а ввечері поверталася до клініки. Такий ритм зберігався десятиліттями, аж до останніх днів її життя.

Незважаючи на продуктивність, протягом 1970-х і 1980-х років Кусама залишалася здебільшого забутою на Заході. Японський мистецький ринок її також не особливо підтримував. Це був період тихої, але наполегливої роботи: Кусама створювала колажі, малюнки, м’які скульптури та літературні твори. Вона написала кілька романів і поетичних збірок японською мовою, де досліджувала теми самотності, страху, кохання та космічної безмежності.

Лише наприкінці 1980-х інтерес до її спадщини почав відроджуватися. У 1989 році Центр міжнародного сучасного мистецтва в Нью-Йорку організував масштабну ретроспективу, яка повернула Кусаму в поле зору міжнародної арт-спільноти. У 1993 році вона представляла Японію на Венеційській бієнале — подія, що остаточно закріпила її повернення на міжнародну мистецьку сцену. Відтоді її кар’єра набирала обертів: виставки у великих музеях Європи, Азії та Америки йшли одна за одною, а ціни на її роботи невпинно зростали.

Кімнати нескінченності: від інсталяцій до глобального феномену

«Кімнати нескінченності» (Infinity Mirror Rooms) — це візитна картка Кусами, яка принесла їй безпрецедентну популярність серед широкої аудиторії. Кожна така інсталяція являє собою замкнений простір із дзеркальними стінами, стелею та підлогою, всередині якого розміщені різноманітні освітлені об’єкти — від неонових куль і мерехтливих ліхтариків до кольорових гарбузів і кристалічних люстр. Завдяки дзеркальному відбиттю глядач опиняється у візуально безмежному просторі, де кожен предмет множиться до нескінченності.

Перша «Кімната нескінченності» під назвою Phalli’s Field з’явилася в 1965 році. У ній підлога була вкрита сотнями м’яких фалічних скульптур, покритих горошком, а дзеркала на стінах створювали ефект їхнього безмежного множення. З того часу Кусама створила десятки варіацій кімнат, кожна з яких мала власну назву та настрій: Aftermath of Obliteration of Eternity (2009), Souls of Millions of Light Years Away (2013), All the Eternal Love I Have for the Pumpkins (2016) та інші.

Справжній бум популярності «Кімнат нескінченності» припав на 2010-ті роки. У 2017 році мандрівна виставка Yayoi Kusama: Infinity Mirrors, організована Музеєм Гіршхорна у Вашингтоні, привернула рекордну кількість відвідувачів і об’їхала кілька американських міст. Черги на вхід розтягувалися на години, а фотографії з інсталяцій заполонили соціальні мережі. Кімнати нескінченності стали одними з найбільш «інстаграмних» мистецьких об’єктів у світі.

Принцип роботи кожної кімнати досить простий: замкнений простір, облицьований дзеркалами з усіх сторін, наповнюється певними об’єктами — світлодіодними ліхтариками, кульками, гарбузами або люстрами. Глядач заходить усередину на обмежений час — зазвичай від 30 секунд до хвилини — і опиняється в середовищі, де межі простору зникають. Дзеркала відбивають об’єкти в усіх напрямках, створюючи ілюзію безмежності. Для Кусами це переживання відповідало її концепції самознищення — ідеї, що індивідуальне «я» розчиняється у нескінченному космосі.

Ще однією знаковою роботою стала інсталяція Narcissus Garden, вперше представлена на Венеційській бієнале 1966 року. Вона складалася з 1000–1500 дзеркальних куль, розміщених на відкритому просторі. Кусама стояла біля інсталяції й «продавала» кулі по два долари кожна — жест, що був одночасно мистецькою акцією та іронічним коментарем щодо комерціалізації мистецтва. Ця робота неодноразово відтворювалася у різних містах світу й стала одним із канонічних прикладів концептуального мистецтва.

Назва кімнати	Рік створення	Особливість
Phalli’s Field	1965	Перша «Кімната нескінченності» з м’якими скульптурами
Love Forever	1966/1994	Шестикутна камера з мерехтливими вогнями
Aftermath of Obliteration of Eternity	2009	Ліхтарики, що створюють ілюзію зоряного неба
Souls of Millions of Light Years Away	2013	Світлодіодні вогні у водному відбитті
All the Eternal Love I Have for the Pumpkins	2016	Жовті гарбузи в горошок у дзеркальному просторі
Filled with the Brilliance of Life	2011/2017	Одна з найбільших інсталяцій Кусами для Tate Modern

Гарбузи як центральний символ творчості

Якщо горошок став підписом Кусами, то гарбуз перетворився на її другий найвпізнаваніший мотив. Художниця неодноразово пояснювала свою любов до гарбузів їхньою «скромною формою» та «гумористичним характером». Вона бачила в цьому овочі поєднання простоти й величі — невибагливий плід, що водночас вражає своїм об’ємом і фактурою.

Кусама почала використовувати гарбузовий мотив ще в ранній період творчості, але найвідомішими стали її масштабні скульптури, розміщені у публічних просторах. Великі жовті й чорні гарбузи в горошок можна побачити на острові Наосіма в Японії, де яскраво-жовтий гарбуз на березі моря став одним із найбільш фотографованих мистецьких об’єктів країни. Ще один знаковий гарбуз розміщений у Музеї Бенессе на тому самому острові.

Гарбузовий мотив також лежить в основі однієї з найпопулярніших «Кімнат нескінченності» — All the Eternal Love I Have for the Pumpkins, де десятки світлих гарбузів відбиваються у дзеркалах, створюючи ефект нескінченного поля. Ця інсталяція стала однією з найбільш затребуваних серед відвідувачів музеїв по всьому світу.

Окрім скульптур і інсталяцій, гарбузи з’являються й у живописі Кусами — як у ранніх роботах, так і в пізній серії My Eternal Soul. Для неї цей мотив був глибоко особистим: гарбуз асоціювався з дитинством, із розсадником її родини та з простотою сільського життя. Водночас гарбуз у творчості Кусами — це об’єкт, який балансує між гумором і серйозністю, між повсякденністю й мистецтвом. Ця подвійність зробила його ідеальним носієм її філософії самознищення: навіть найбуденніший предмет, покритий горошком, розчиняється в нескінченності.

Нескінченні сітки та живопис: від нав’язливості до шедеврів

Серія «Нескінченних сіток» (Infinity Nets) — одна з найранніших і найважливіших у творчому доробку Кусами. Вона розпочала цю серію відразу після переїзду до Нью-Йорка наприкінці 1950-х. Картини серії являють собою великоформатні монохромні полотна, де тисячі дрібних петелькоподібних мазків покривають поверхню без видимого початку чи кінця. Ефект створює відчуття, ніби живопис може тягнутися у всі боки без обмежень — звідси й назва.

Ці роботи виглядали радикально новаторськими для свого часу. Вони з’явилися раніше за аналогічні великоформатні мінімалістичні полотна інших художників, і Кусама неодноразово зазначала, що деякі її сучасники, зокрема представники поп-арту та мінімалізму, зверталися до її ідей, не завжди визнаючи першоджерело.

Картина Untitled (Nets) 1959 року стала однією з найдорожчих робіт Кусами на аукціонному ринку. За даними Reuters, у 2022 році вона була продана за 10,5 мільйона доларів. Загалом роботи Кусами регулярно з’являються на торгах Christie’s та Sotheby’s, і їхня вартість нерідко перевищує мільйон доларів. За підсумками 2008 року Кусама стала найкасовішою нині живою художницею-жінкою — рекорд, який вона утримувала протягом багатьох років.

Техніка створення «Нескінченних сіток» потребувала феноменальної витримки й фізичної витривалості. Кусама наносила кожен мазок окремо — петля за петлею, крапка за крапкою — протягом годин безперервної роботи. Деякі полотна мали кілька метрів у довжину та ширину, і їхнє заповнення займало тижні. Художниця описувала процес як медитативний, але водночас виснажливий: вона неодноразово потрапляла до лікарні через колапс від перевтоми. Цей нав’язливий метод роботи був нерозривно пов’язаний із її психічним станом — повторювані рухи допомагали їй утримувати контроль над тривогою та галюцинаціями.

Серія «Моя вічна душа» і пізня творчість

У 2009 році Кусама розпочала масштабну серію живописних робіт під назвою My Eternal Soul («Моя вічна душа»). Ці яскраві, насичені кольором полотна різко контрастували з ранніми монохромними сітками. У серії поєдналися абстрактні форми, обличчя, очі, силуети тварин і рослин — все це виконане у характерній манері з нав’язливим повторенням. До серії увійшло понад п’ятсот робіт, і вона стала однією з найбільших у кар’єрі художниці.

У 2021 році Кусама розпочала ще одну серію — Every Day I Pray for Love («Щодня я молюся за любов»), яка демонструвалася на персональних виставках у Токіо, Сінгапурі та Шанхаї. Навіть у дев’яносто з лишком років художниця зберігала вражаючу продуктивність, щодня працюючи у студії. За повідомленням офіційного сайту Кусами, вона продовжувала малювати до останніх днів свого життя.

Пізня творчість Кусами вирізняється особливою емоційною інтенсивністю. Якщо ранні «Нескінченні сітки» були стриманими й монохромними, то картини з серії My Eternal Soul вибухають кольором — яскравий червоний, синій, зелений і жовтий змішуються з чорними контурами. Образи, що з’являються на цих полотнах, нагадують обличчя, очі, рослини й абстрактні істоти. Кусама працювала над серією без попередніх ескізів — за її словами, вона просто брала пензель і починала малювати, а образи виникали самі. Ця спонтанність надавала роботам живої, майже дитячої енергії, яка контрастувала з віком авторки.

Загалом протягом останнього десятиліття Кусама створила сотні нових робіт, підтверджуючи статус одного з найпродуктивніших митців свого покоління. Її рутина залишалася незмінною протягом десятиліть: підйом, сніданок у клініці, пішохідний перехід до студії через дорогу, робота протягом усього дня, повернення ввечері. Ця дисципліна, за її словами, була частиною терапії і водночас сенсом існування.

Психічне здоров’я і мистецтво як терапія

Тема психічного здоров’я є невід’ємною частиною біографії та творчості Кусами. Із раннього дитинства вона переживала візуальні й слухові галюцинації, які супроводжували її все життя. Ці переживання не мали офіційного діагнозу в сучасному розумінні, але сама Кусама неодноразово описувала їх як нав’язливі візуальні образи — крапки, сітки та яскраві плями, що вкривали все навколо. Замість того, щоб боротися з цими образами, вона обрала протилежну стратегію: вивести їх назовні через мистецтво.

Після повернення до Японії у 1973 році Кусама добровільно оселилася в психіатричній установі Сейва, де прожила до кінця свого життя. Цей вибір, який міг здатися драматичним кроком, насправді забезпечив їй стабільне середовище для творчості. У клініці вона отримувала необхідну підтримку, а студія через дорогу давала змогу працювати щодня без перерви. Кусама неодноразово підкреслювала, що мистецтво є для неї формою терапії — єдиним способом утримати психіку у рівновазі. Без малювання, за її словами, вона не змогла б жити.

Цей аспект її біографії набув особливого значення у контексті сучасних дискусій про зв’язок між творчістю та психічним здоров’ям. Кусама продемонструвала, що мистецтво може бути не лише формою самовираження, а й справжнім інструментом виживання. Її досвід надихнув дослідників арт-терапії й привернув увагу до теми психічного здоров’я в мистецькому середовищі. Водночас важливо не романтизувати її страждання: галюцинації приносили їй біль і страх, і тільки завдяки колосальній силі волі вона змогла перетворити цей досвід на мистецтво.

Перформанси і кінематограф

Окрім живопису, скульптури та інсталяцій, Кусама активно працювала у сфері перформансу та кінематографу. У 1960-х роках її «хепенінґи» стали одними з найскандальніших мистецьких подій Нью-Йорка. Вона організовувала акції на вулицях, мостах і біля музеїв, де розмальовувала оголених учасників горошком. Ці перформанси поєднували елементи бодіарту, протестного мистецтва й театру абсурду. Кусама використовувала їх як інструмент соціального коментарю — проти війни, за свободу тіла, проти лицемірства мистецького ринку.

У кінематографі Кусама створила кілька короткометражних експериментальних фільмів, що досліджували теми нескінченності, повторення й тілесності. Ці роботи є маловідомими порівняно з її живописом та інсталяціями, але вони демонструють масштаб її мистецьких амбіцій. У 2018 році вийшов документальний фільм Kusama: Infinity, що став одним із найкасовіших документальних фільмів про мистецтво і познайомив широку аудиторію з біографією художниці. Стрічка розповідає про її дитинство, нью-йоркський період, боротьбу за визнання та повернення до Японії.

Колаборація з Louis Vuitton: мистецтво та мода

Одним із найгучніших комерційних проектів Кусами стала співпраця з французьким модним домом Louis Vuitton. Перша колаборація відбулася у 2012 році за ініціативою тодішнього креативного директора бренду Марка Джейкобса. Історія їхнього знайомства почалася у 2006 році, коли Джейкобс відвідав студію Кусами в Токіо, а вона подарувала йому сумку Louis Vuitton Ellipse, монограмне полотно якої художниця розмалювала власними горошинами. Цей жест надихнув на повноцінну колекцію.

Колекція 2012 року охопила одяг, сумки та аксесуари, прикрашені характерними крапками Кусами. Вона стала однією з найуспішніших мистецьких колаборацій в історії моди. Через десять років, у січні 2023-го, Louis Vuitton і Кусама об’єдналися знову для масштабної колекції Creating Infinity, яка включала мотиви Painted Dots, Infinity Dots та Psychedelic Flowers. Рекламна кампанія охопила весь світ: у Токіо з’явилися інсталяції на Токійській вежі та перехресті Сібуя, у Парижі біля штаб-квартири бренду встановили велику скульптуру у вигляді Кусами, а у Нью-Йорку фасад бутика прикрасили гігантські горошини.

Предмети з обох колаборацій набули колекційної цінності. За інформацією Christie’s, у вересні 2024 року лімітована сумка-гарбуз Louis Vuitton × Yayoi Kusama була продана на аукціоні за 151 200 доларів, встановивши одразу два рекорди — для цієї моделі та для будь-якої сумки Louis Vuitton, проданої на аукціоні.

Музей Яйої Кусами та ретроспективні виставки

У жовтні 2017 року в токійському районі Сінджюку відкрився Музей Яйої Кусами (Yayoi Kusama Museum) — п’ятиповерхова будівля, цілком присвячена творчості художниці. Музей проводить ротаційні виставки з колекції робіт Кусами, представляючи як ранні малюнки, так і найновіші інсталяції. Вхід здійснюється лише за попереднім бронюванням, а квитки розкуповуються зазвичай за кілька тижнів наперед, що свідчить про незгасний інтерес публіки.

Протягом XXI століття роботи Кусами стали предметом численних великих ретроспектив. У 2012 році Whitney Museum of American Art у Нью-Йорку провів масштабну виставку, яка об’їхала кілька країн. У 2017-му виставка Yayoi Kusama: Infinity Mirrors у Музеї Гіршхорна стала однією з найпопулярніших у США і вирушила у турне п’ятьма містами Північної Америки. У 2022–2023 роках великий ретроспективний проект Yayoi Kusama: 1945 to Now демонструвався в музеї M+ у Гонконзі, потім у Guggenheim Bilbao в Іспанії та Музеї Серралвеш у Португалії.

У 2025 році Фонд Бейлер у Базелі представив нову ретроспективу, яка мала рушити далі до Музею Людвіга в Кельні та Стеделік-музею в Амстердамі. Ці виставки підтвердили статус Кусами як однієї з найзатребуваніших художниць на міжнародній виставковій сцені.

Музей Яйої Кусами в Токіо заслуговує на окрему увагу. Розташований у районі Сінджюку, він був спроєктований як камерний простір, де кожна виставка повністю оновлюється кілька разів на рік. Будівля має п’ять поверхів, на яких представлені картини, скульптури, інсталяції та архівні матеріали. На верхньому поверсі зазвичай розміщується одна з «Кімнат нескінченності». Музей працює виключно за системою попереднього бронювання, а квитки розкуповуються за лічені хвилини після відкриття продажу — що свідчить про безпрецедентний попит. Це один із небагатьох музеїв у світі, повністю присвячених творчості одного сучасного митця.

Серед інших значних виставкових проектів XXI століття варто згадати персональну виставку в Tate Modern у Лондоні, де інсталяція Filled with the Brilliance of Life демонструвалася з 2021 по 2024 рік і стала одним із найпопулярніших об’єктів музею. Також у 2024 році Національна галерея Вікторії в Мельбурні провела масштабну виставку, а Музей Pérez Art у Маямі представив інсталяцію LOVE IS CALLING.

Нагороди та визнання

Протягом кар’єри Кусама отримала численні престижні нагороди. Серед найважливіших відзнак — премія Praemium Imperiale від Японської асоціації мистецтв у 2006 році, яка вважається одним з аналогів Нобелівської премії у сфері мистецтва. Французький уряд нагородив її Орденом мистецтв і літератури (Ordre des Arts et des Lettres). У 2016 році Кусама отримала Орден культури — найвищу мистецьку відзнаку Японії, яку вручає особисто Імператор.

Нагорода	Рік	Країна
Praemium Imperiale за живопис	2006	Японія
Ordre des Arts et des Lettres	—	Франція
Орден культури Японії	2016	Японія
Asahi Prize	2001	Японія

Окрім офіційних нагород, Кусама здобула визнання як одна з найвпливовіших фігур у сучасному мистецтві. Журнал Time неодноразово включав її до списків найвпливовіших людей світу. Її роботи зберігаються в постійних колекціях десятків музеїв — від Museum of Modern Art та Whitney Museum у Нью-Йорку до Tate Modern у Лондоні та Centre Pompidou в Парижі.

Хронологія життя Яйої Кусами

Вплив на сучасне мистецтво і масову культуру

Вплив Кусами на мистецтво XX і XXI століть важко переоцінити. Вона стояла біля витоків кількох мистецьких напрямів: її «Нескінченні сітки» передбачили мінімалізм, «хепенінґи» з горошком перетнулися з поп-артом і перформансом, а м’які скульптури вплинули на розвиток інсталяційного мистецтва. При цьому мистецький істеблішмент не завжди визнавав її першість. За даними Музею Ґуґґенгайма, деякі ідеї Кусами використовувалися іншими художниками — зокрема представниками поп-арту, включно з Енді Ворголом, — без належного визнання.

У масовій культурі Кусама стала феноменом завдяки соціальним мережам. Її «Кімнати нескінченності» ідеально відповідали естетиці Instagram: фотогенічні, вражаючі та неповторні. Кожна виставка Кусами супроводжувалася хвилею публікацій у соціальних мережах, а хештеги на кшталт #KusamaPumpkins та #InfinityRooms збирали мільйони переглядів. Документальний фільм Kusama: Infinity (2018) додатково привернув увагу масової аудиторії до її біографії.

Поза мистецтвом Кусама також реалізувала себе як письменниця, опублікувавши кілька романів і поетичних збірок. Її літературна творчість, як і візуальна, сповнена нав’язливих образів, тем кохання, смерті та космічної безмежності. Один із найвідоміших її літературних творів — автобіографічний роман Infinity Net, де вона описала своє дитинство, нью-йоркський період і боротьбу з психічним захворюванням.

Комерційна присутність Кусами у масовій культурі також була безпрецедентною для художниці. Її дизайни з’являлися на чохлах для телефонів, помадах Lancôme та численних сувенірних виробах. Але головною комерційною подією стали дві колаборації з Louis Vuitton, які вивели мистецтво Кусами за межі галерей у простір повсякденного споживання. Її образ — маленька жінка з яскраво-червоною зачіскою боб, у горошковому вбранні — став одним із найбільш упізнаваних у мистецькому світі. У Парижі навіть встановили велику механічну фігуру Кусами, яка «малювала» горошок на вітрині бутика Louis Vuitton.

Вплив Кусами відчувається і в роботах молодшого покоління митців, які працюють з повторюваними формами, імерсивними середовищами та темою нескінченності. Її кар’єра продемонструвала, що мистецтво може бути водночас глибоко інтимним, побудованим на власному психічному досвіді, і при цьому доступним для мільйонів людей незалежно від їхньої освіти чи культурного тла.

Смерть і спадщина Яйої Кусами

14 серпня 2026 року Яйої Кусама пішла з життя у лікарні Токіо у віці 97 років. За повідомленням галереї David Zwirner, яка представляла художницю, причиною смерті стала поліорганна недостатність. Офіційна заява студії Yayoi Kusama Inc. наголосила, що художниця продовжувала малювати до останніх днів, «не випускаючи пензля з рук».

Модний дім Louis Vuitton оприлюднив окрему заяву, де голова бренду П’єтро Беккарі назвав Кусаму «легендою» та «однією з найвидатніших художниць сучасного мистецтва». Музеї, галереї та мистецькі організації по всьому світу відреагували на звістку про смерть Кусами заявами про непоправну втрату. Ретроспективна виставка у Фонді Бейлер у Базелі, що тривала на момент її смерті, набула особливого значення як одна з останніх прижиттєвих великих експозицій.

Спадщина Кусами вимірюється не лише кількістю створених робіт чи обсягом аукціонних продажів. Вона змінила саме уявлення про те, що мистецтво може бути глибоко особистісним і водночас доступним мільйонам. Її «Кімнати нескінченності» дали кожному відвідувачу можливість на мить відчути розчинення меж між собою та Всесвітом — те переживання, яке Кусама намагалася передати протягом усього свого довгого творчого шляху.

Яйої Кусама залишила після себе тисячі робіт — картин, скульптур, інсталяцій, гравюр, фільмів, романів і поезій. Її творчість охопила понад сім десятиліть і перетнула кордони між живописом, скульптурою, перформансом, модою та літературою. Вона довела, що жінка з маленького японського міста, яка все життя боролася з психічним захворюванням, здатна стати однією з найвпливовіших фігур у глобальному мистецтві. Її знамените висловлювання — «Я художня революціонерка» — виявилося не перебільшенням, а точним описом її ролі в історії сучасного мистецтва.