Ім’я Степана Бандери — одне з найбільш суперечливих у контексті українсько-польських відносин. В Україні для багатьох він символ боротьби за незалежність, в Польщі — уособлення трагедії, в якій загинули десятки тисяч поляків. Ця стаття — спроба зрозуміти, чому саме постать Бандери викликає в Польщі таку гостру реакцію, які історичні події за цим стоять і як це впливає на стосунки двох країн сьогодні.
Причина перша: вбивство міністра Перацького
Степан Бандера ще задовго до Другої світової війни увійшов в історію Польщі як організатор терористичного акту. У 1934 році, коли Бандера очолював крайову екзекутиву ОУН у Західній Україні (тоді — у складі Польщі), за його наказом було вбито міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Перацький уособлював жорстку «пацифікацію» — каральну політику Варшави проти українського населення Галичини. Для ОУН це був акт опору проти колоніального гноблення; для поляків — терористичний напад на державного діяча.
Бандера був засуджений до смертної кари, яку потім замінили на довічне ув’язнення. Але в польській колективній пам’яті він залишився людиною, причетною до вбивства високопосадовця — і це перший шар негативного сприйняття.
Причина друга: Волинська трагедія 1943 року
Головна причина ненависті — Волинська трагедія (у Польщі її називають «Волинською різаниною»). У 1943 році на території сучасних Волинської та Рівненської областей розгорівся жорстокий міжетнічний конфлікт між українцями та поляками. Загони Української повстанської армії (УПА), пов’язаної з ОУН(б) — організацією, яку очолював Бандера, — здійснили масові напади на польські села. Загинули, за різними оцінками, від 30 до 100 тисяч мирних поляків (українські історики називають число ~30 000 встановлених імен, польські — до 100 000).
Паралельно польські формування (Армія Крайова, допоміжна поліція) здійснювали «відплатні акції» проти українських сіл. За даними УІНП, загинуло близько 10 000 українських цивільних. Крім того, НКВС провокував обидві сторони: до кінця 1945 року на Західній Україні діяло близько 150 спецпідрозділів, які нападали на польські села під виглядом бійців УПА.
💡 Парадокс у тому, що Бандера особисто не мав стосунку до подій на Волині. На момент трагедії він перебував у нацистському концтаборі Заксенгаузен (з 1941 по 1944 рік) і не міг впливати на рішення УПА. Як зазначив колишній прем’єр-міністр Польщі Ян Ольшевський: «Якби Бандера міг тоді ухвалювати рішення, до злочину на Волині, найімовірніше, не дійшло б». Однак у польській свідомості ім’я Бандери нерозривно пов’язане з УПА та ОУН(б) — і, відповідно, з Волинською трагедією.
Причина третя: символ, а не конкретна людина
Для поляків Бандера — це не стільки конкретна історична постать, скільки символ усього українського радикального націоналізму. Коли українці називають вулиці на честь Бандери, несуть його портрети на маршах або скандують його ім’я, поляки сприймають це як героїзацію руху, відповідального за загибель їхніх предків. Неважливо, що Бандера сидів у концтаборі під час Волині — для польської колективної пам’яті він і ОУН-УПА є одним цілим.
Це як якби хтось героїзував організацію, причетну до масових вбивств ваших родичів, — навіть якщо конкретний лідер у момент злочину був за ґратами. Символи іноді сильніші за факти.
Причина четверта: різне прочитання історії
Українські та польські історики дивляться на ті самі події принципово по-різному.
| Питання | Українська позиція | Польська позиція |
|---|---|---|
| Як називати події | Волинська трагедія (обопільне протистояння) | Волинська різанина / геноцид поляків |
| Хто винен | Обидві сторони + провокації НКВС і нацистів | Насамперед ОУН-УПА, свідомо і організовано |
| Контекст | Дискримінація українців у міжвоєнній Польщі, колоніальна «пацифікація» | Контекст не виправдовує масових вбивств |
| Польські дії | Також масові вбивства українців (Закерзоння) | «Відплатні акції» та самооборона |
| Бандера | Борець за незалежність, не причетний до Волині | Символ руху, що здійснив геноцид |
Причина п’ята: внутрішня політика Польщі
Тема Бандери і Волині активно використовується в польській внутрішній політиці. Праві партії (зокрема «Право і справедливість» Ярослава Качинського) систематично піднімали цю тему перед виборами. У 2023 році Качинський заявляв, що українці вчинили над поляками жахливіший геноцид, ніж нацисти. Польський Сейм ухвалив резолюцію з вимогою до України визнати провину. Ультраправі партії (ще правіші за ПіС) взагалі вимагають припинити підтримку України, «допоки Київ не визнає Волинь геноцидом».
Тобто антибандерівські настрої підігріваються не лише історичною пам’яттю, а й цілком сучасним політичним розрахунком.
Як це впливає на сучасні відносини
Попри все, Польща залишається одним із найважливіших союзників України. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії Варшава прийняла мільйони українських біженців, постачає зброю і лобіює інтереси Києва в ЄС та НАТО. Але «волинське питання» залишається каменем спотикання. Польські чиновники прямо заявляють: Україна не вступить до ЄС, допоки не буде розв’язано це питання. Конкретно йдеться про дозвіл на ексгумацію та перепоховання останків польських жертв на Волині — Україна ввела мораторій на ексгумації у відповідь на знищення Польщею пам’ятної таблиці на могилі вояків УПА.
Як зазначив історик Андрій Портнов: «Польща — наш стратегічний партнер. Це країна, яка матиме величезний вплив на нашу євроінтеграцію. Тема Волині стає об’єктом маніпуляцій, але вона невигадана. Її потрібно розв’язувати — і не чекати, що перший крок зроблять поляки».
Замість висновку
Поляки не люблять Бандеру не тому, що не знають історії — а тому, що знають її по-своєму. Для них це не абстрактне минуле, а сімейна травма: у багатьох польських родинах є родичі, які загинули на Волині. Бандера для них — символ руху, який забрав їхніх близьких. Те, що він особисто сидів у концтаборі під час подій, не змінює цього сприйняття — бо ОУН(б) носила його ім’я.
Водночас українці мають свої підстави вшановувати боротьбу за незалежність і пам’ятати про дискримінацію в міжвоєнній Польщі, про операцію «Вісла» та масові вбивства українців. Обидві сторони мають свою правду і свій біль. Як казав один із дослідників: «Це була спільна трагедія, і вирішити її можна лише спільно — через правду, діалог і готовність почути іншого».
