Як передати майно у спадок дітям: заповіт, дарування і договір довічного утримання

Українське законодавство передбачає кілька легальних інструментів передачі майна дітям — від класичного заповіту до договору дарування й довічного утримання. Кожен механізм має свої переваги, податкові наслідки та юридичні ризики, які варто розуміти ще до звернення до нотаріуса.

Які способи передачі майна дітям існують в Україні

Цивільний кодекс України надає власнику майна кілька законних шляхів розпорядитися ним на користь дітей. Принципова різниця між ними полягає у моменті переходу права власності, обсязі контролю, який зберігає попередній власник, та податкових наслідках для обох сторін. Розглянемо кожен варіант детально, щоб ви могли прийняти зважене рішення ще до візиту до нотаріуса.

Перший і найпоширеніший варіант — заповіт. Спадкодавець складає документ, у якому визначає, хто і яке майно отримає після його смерті. За життя заповідача нічого не змінюється: він залишається повноправним власником і може будь-коли переписати або скасувати заповіт. Для батьків це найбезпечніший спосіб, оскільки вони зберігають повний контроль над нерухомістю, коштами та іншими цінностями до останнього дня. Крім того, заповіт не потребує збирання великого пакету документів на саме майно — достатньо паспорта та ідентифікаційного коду.

Другий варіант — дарування. Тут право власності переходить до дитини відразу після підписання договору в нотаріуса та державної реєстрації. Батько чи мати втрачає будь-які юридичні права на подаровану квартиру, будинок або земельну ділянку. Це рішення підходить тим, хто впевнений у своїх стосунках із дитиною і має інше місце для проживання. Водночас подароване майно не вважається спільною власністю подружжя обдаровуваного й не ділиться при розлученні, що для багатьох батьків є вагомим аргументом на користь саме дарування.

Третій варіант — договір довічного утримання, за яким дитина отримує нерухомість в обмін на зобов’язання доглядати за батьками до кінця їхнього життя. Цей інструмент поєднує елементи дарування (негайний перехід права) та заповіту (захист інтересів батьків), адже на майно накладається обтяження — дитина не зможе його продати чи подарувати, доки діє договір. Якщо набувач не виконує своїх зобов’язань з догляду, суд може розірвати договір і повернути майно відчужувачу.

Критерій	Заповіт	Дарування	Довічне утримання
Перехід права власності	Після смерті спадкодавця	Одразу після оформлення	Одразу, але з обтяженням
Можливість скасувати	Так, будь-коли за життя	Лише через суд у виняткових випадках	За рішенням суду при невиконанні умов
Контроль власника за життя	Повний — власник розпоряджається як хоче	Втрачається повністю	Частковий — заборона відчуження
Податок для дітей	0 % (перша черга спадкоємців)	0 % (перший ступінь споріднення)	Залежить від оцінки та виду витрат
Ризик оспорювання	Можливий — через обов’язкову частку	Мінімальний після реєстрації	Можливий при порушенні умов
Нотаріальне посвідчення	Обов’язкове	Обов’язкове	Обов’язкове

Як передати майно дітям через заповіт

Заповіт — це одностороння угода, яка набирає чинності лише після смерті спадкодавця. Згідно з Цивільним кодексом України, будь-яка дієздатна фізична особа має право заповісти своє майно одному або кільком спадкоємцям, визначити їхні частки, встановити умови спадкування та навіть позбавити когось із законних спадкоємців права на спадщину — із застереженням щодо обов’язкової частки.

Головна перевага заповіту для батьків полягає у збереженні повного контролю над майном до самої смерті. Поки людина жива, вона залишається власником квартири, будинку, земельної ділянки або іншого майна й може розпоряджатися ним як завгодно: здавати в оренду, продавати, ремонтувати, використовувати як заставу. Ніхто — навіть вказаний у заповіті спадкоємець — не має жодних прав на це майно за життя заповідача. Крім того, заповіт можна змінювати або скасовувати необмежену кількість разів, і кожен наступний заповіт автоматично замінює попередній у тій частині, де вони суперечать один одному.

Водночас заповіт не є абсолютним захистом. Існує механізм обов’язкової частки, який обмежує волю заповідача на користь найуразливіших членів родини. Також після смерті спадкодавця заповіт може бути оспорений у суді, якщо хтось із зацікавлених осіб доведе, що заповідач на момент складання документа не усвідомлював своїх дій або діяв під тиском.

Які документи потрібні для складання заповіту

Процедура оформлення заповіту є найпростішою серед усіх способів передачі майна. Спадкодавцю достатньо мати при собі паспорт та ідентифікаційний номер платника податків. Документи на саме майно — свідоцтво про право власності, технічний паспорт, витяг із реєстру — на етапі складання заповіту не потрібні. Вони знадобляться вже спадкоємцям при оформленні спадщини після відкриття спадкової справи. Нотаріус перевіряє дієздатність заповідача, з’ясовує його справжню волю, складає текст заповіту відповідно до побажань клієнта, після чого документ підписується та вноситься до Спадкового реєстру.

Заповіт може бути відкритим або секретним. У першому випадку нотаріус знає зміст документа й фактично є його автором — він формулює юридично коректний текст на підставі усних пояснень заповідача. У другому випадку заповідач самостійно пише текст від руки, запечатує його в конверт і передає нотаріусу в присутності двох свідків. Нотаріус ставить на конверті позначку, посвідчує факт передачі та зберігає документ. Зміст секретного заповіту стає відомим лише після смерті заповідача, коли нотаріус розкриває конверт у присутності спадкоємців і свідків.

Що таке обов’язкова частка у спадщині

Стаття 1241 Цивільного кодексу України встановлює правило, яке суттєво обмежує свободу заповіту. Малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатна вдова або вдівець і непрацездатні батьки мають право на обов’язкову частку у спадщині. Ця частка становить половину від того, що кожен із них отримав би при спадкуванні за законом, і присуджується незалежно від змісту заповіту.

Для ілюстрації розглянемо приклад. Уявімо, що батько має двоє дітей: повнолітнього сина та 15-річну доньку. Він склав заповіт, за яким уся квартира дістається сину. Однак неповнолітня донька має право на обов’язкову частку. Якби спадкування відбувалося за законом (без заповіту), кожна дитина отримала б по половині квартири. Обов’язкова частка доньки — це половина від її законної частки, тобто одна чверть квартири. Отже, навіть за наявності заповіту на користь сина, донька отримає щонайменше чверть нерухомості.

Суд може зменшити розмір обов’язкової частки з урахуванням стосунків між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Проте повністю позбавити права на обов’язкову частку через заповіт неможливо.

Спадкування за законом: п’ять черг спадкоємців

Якщо заповіт не було складено, спадкування відбувається за законом відповідно до статті 1258 Цивільного кодексу України. Закон визначає п’ять черг спадкоємців, які закликаються до спадкування почергово. Діти спадкодавця належать до першої черги разом із подружжям та батьками, що надає їм пріоритетне право на отримання майна.

Принцип почерговості означає, що кожна наступна черга отримує право на спадщину лише тоді, коли спадкоємці попередньої черги відсутні, відмовилися від спадщини або усунені від спадкування за рішенням суду. У межах однієї черги спадкоємці ділять майно порівну, якщо інше не передбачено нотаріально посвідченою домовленістю між ними. Згідно зі статтею 1259 ЦКУ, черговість може бути змінена договором між зацікавленими спадкоємцями, укладеним після відкриття спадщини.

Черга	Хто входить	Підстава (стаття ЦКУ)
Перша	Діти (зокрема усиновлені та народжені після смерті спадкодавця), подружжя, батьки	Стаття 1261
Друга	Рідні брати і сестри, бабусі та дідусі з обох боків	Стаття 1262
Третя	Рідні дядьки та тітки спадкодавця	Стаття 1263
Четверта	Особи, які проживали однією сім’єю зі спадкодавцем не менше п’яти років до відкриття спадщини	Стаття 1264
П’ята	Утриманці, які не були членами сім’ї, але не менше п’яти років отримували матеріальну допомогу від спадкодавця	Стаття 1265

Діти спадкодавця завжди мають пріоритет: вони входять до першої черги. До цієї ж черги належать і усиновлені діти, які за законом мають такі самі спадкові права, як і рідні. Важливий нюанс: якщо дитина спадкодавця померла раніше за нього, її частку успадковують онуки спадкодавця за правом представлення. Тобто онуки отримують ту частку, яка належала б їхнім батькам, якби ті були живими на момент відкриття спадщини.

Окрім того, варто зауважити поняття спадкової трансмісії: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки переходить до його власних спадкоємців. Цей механізм убезпечує від ситуацій, коли майно залишається без законного власника через раптову смерть спадкоємця.

Як оформити договір дарування на дітей

Договір дарування — це угода, за якою дарувальник безоплатно передає право власності на майно обдаровуваному. На відміну від заповіту, дарування набирає чинності відразу після нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Цей спосіб підходить батькам, які готові повністю й остаточно відмовитися від нерухомості ще за свого життя. Серед переваг — мінімальний ризик оспорювання з боку інших спадкоємців, оскільки майно вже не входить до спадкової маси. Крім того, подароване майно, згідно з українським законодавством, належить обдаровуваному на праві особистої приватної власності та не підлягає поділу між подружжям при розлученні. Для багатьох батьків саме цей аргумент стає вирішальним при виборі між заповітом і дарчою.

Документи для оформлення дарування нерухомості

Для укладення договору дарування нотаріусу необхідно надати повний пакет документів від обох сторін. Дарувальник подає паспорт або інший документ, що посвідчує особу, ідентифікаційний номер платника податків, правовстановлювальні документи на нерухомість — це може бути свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу, свідоцтво про право на спадщину або інший документ, на підставі якого виникло право власності. Також потрібен технічний паспорт на об’єкт нерухомості з актуальними даними про площу та планування.

Якщо нерухомість було набуто у шлюбі, обов’язковою є нотаріально посвідчена згода другого з подружжя на дарування. Без такого документа нотаріус не має права посвідчувати договір. Обдаровуваний зі свого боку подає паспорт та ідентифікаційний код. Якщо дарування відбувається між родичами першого або другого ступеня споріднення, потрібні документи, що підтверджують родинний зв’язок: свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо — для звільнення від оподаткування.

Нотаріус під час оформлення перевіряє правомірність угоди, встановлює особи сторін, перевіряє відсутність обтяжень на майно (арешти, іпотеки, заборони відчуження), а після підписання договору здійснює державну реєстрацію нового права власності в Реєстрі речових прав. Вибирати нотаріуса слід за місцем реєстрації однієї зі сторін або за місцем розташування нерухомості.

Особливості дарування неповнолітнім

Оформлення дарування на дитину, яка ще не досягла повноліття, має додаткові вимоги. Якщо обдаровуваному менше 14 років, договір від його імені підписують законні представники — батьки або опікуни. Дитина віком від 14 до 18 років підписує договір самостійно, але за письмовою згодою батьків або піклувальників. У будь-якому разі, згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України, потрібен дозвіл органу опіки та піклування, щоб перевірити відсутність прихованих умов або обмежень, які можуть зашкодити інтересам дитини.

Після завершення юридичних процедур нерухомість офіційно оформляється на ім’я дитини, і вона стає її законним власником. Проте до досягнення 18 років дитина не може самостійно розпоряджатися власністю — продати, подарувати, обміняти або здати в оренду квартиру чи будинок вона зможе лише за згодою батьків і органів опіки. Ці функції контролю залишаються за законними представниками та відповідними державними органами.

Чи можна скасувати договір дарування

Розірвати договір дарування значно складніше, ніж змінити або скасувати заповіт. Стаття 727 Цивільного кодексу України передбачає лише кілька виняткових підстав для розірвання. Серед них — вчинення обдаровуваним умисного тяжкого злочину проти дарувальника або його найближчих родичів, що підтверджено вироком суду, який набрав законної сили. Також договір може бути визнаний недійсним, якщо буде доведено, що дарувальник не усвідомлював своїх дій на момент укладення угоди — наприклад, через психічне захворювання або вплив медикаментів.

Просто «передумати» після підписання дарчої закон не дозволяє. Тому юристи наполегливо рекомендують ретельно зважити всі наслідки перед оформленням дарування. Якщо батько чи мати подарували дитині єдину квартиру, а згодом стосунки між ними зіпсувалися, повернути нерухомість буде практично неможливо без вагомих правових підстав і тривалого судового процесу. Заповіт у цьому сенсі є значно безпечнішим інструментом для батьків.

Договір довічного утримання як спосіб передачі майна

Третій варіант передачі нерухомості дітям — договір довічного утримання, або, як його ще називають, договір догляду. Згідно зі статтею 744 Цивільного кодексу України, за цим договором одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, а набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.

Цей механізм поєднує елементи обох попередніх способів. Право власності переходить до дитини одразу після нотаріального посвідчення та реєстрації, як і при даруванні. Проте на нерухомість накладається обтяження — заборона відчуження. Набувач не може продати, подарувати чи обміняти це майно, доки діє договір, тобто до смерті відчужувача. Водночас відчужувач отримує юридично закріплену гарантію догляду, якої не дає ані заповіт, ані звичайне дарування.

Відчужувачем може бути фізична особа будь-якого віку та стану здоров’я — закон не встановлює жодних обмежень. Набувачем може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька осіб (наприклад, двоє дітей), вони стають співвласниками на праві спільної сумісної власності, а їхній обов’язок перед відчужувачем є солідарним.

Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Після посвідчення нотаріус реєструє обтяження — заборону відчуження майна — у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Важливий нюанс: майно, передане за договором довічного утримання, не входить до спадкової маси відчужувача і не розподіляється між іншими спадкоємцями після його смерті. Це принципова відмінність від заповіту.

Податки на спадщину та дарування для дітей у 2026 році

Одне з головних питань при передачі майна — скільки доведеться заплатити державі. Податковий кодекс України встановлює диференційовану систему ставок залежно від ступеня споріднення між сторонами та їхнього резидентського статусу. За даними Державної податкової служби України, у 2026 році продовжує діяти схема, яка передбачає три рівні оподаткування: нульовий, п’ятивідсотковий та вісімнадцятивідсотковий.

Для дітей як спадкоємців першої черги та родичів першого ступеня споріднення передбачені найсприятливіші умови. Спадщина або подарунок, отримані від батьків, оподатковуються за нульовою ставкою — ні податку на доходи фізичних осіб, ні військового збору сплачувати не потрібно. Це стосується будь-якого виду майна: нерухомості, грошових коштів, транспортних засобів, цінних паперів.

Категорія отримувача	Ставка ПДФО	Військовий збір	Приклад
Діти, батьки, подружжя (перший ступінь)	0 %	0 %	Мати дарує квартиру сину
Брати, сестри, бабусі, дідусі, онуки	0 % (спадщина) або 5 % (дарування)	Відповідно до чинних норм	Бабуся заповідає будинок онуку
Інші резиденти без родинних зв’язків	5 %	5 %	Хрещена мати дарує квартиру хресниці
Нерезиденти (незалежно від споріднення)	18 %	Відповідно до чинних норм	Спадкоємець проживає за кордоном

Існують також винятки з правил. Нульова ставка діє незалежно від ступеня споріднення для окремих категорій: осіб з інвалідністю I групи, дітей-сиріт, дітей без батьківського піклування та дітей з інвалідністю. Для них спадщина або подарунок не оподатковуються навіть при отриманні від сторонніх осіб.

Якщо отримувач спадщини не є родичем першого ступеня і зобов’язаний сплатити податок, він має подати декларацію про майновий стан і доходи до 1 травня року, що настає за роком отримання спадщини. Сам податок необхідно сплатити до 1 серпня того ж року. Несвоєчасна подача декларації або несплата податку тягнуть за собою штрафні санкції.

Строки для прийняття спадщини та наслідки їх пропуску

Після смерті спадкодавця спадкоємці мають шість місяців для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріуса за останнім місцем проживання померлого. Цей строк починає спливати від дня відкриття спадщини — дня смерті особи або дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення її померлою. Подати заяву можна особисто, через представника за довіреністю або поштою з нотаріально посвідченим підписом.

Пропуск шестимісячного строку не означає автоматичної втрати права на спадщину, але суттєво ускладнює процедуру. Спадкоємець, який запізнився, має звернутися до суду з позовом про поновлення строку. Суд задовольнить позов лише за наявності поважних причин пропуску — тривала хвороба, перебування за кордоном без можливості повернутися, відсутність достовірної інформації про смерть спадкодавця. Просте незнання закону або зайнятість на роботі зазвичай не вважаються поважними причинами.

Існує важливий виняток: якщо спадкоємець на момент відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем, він вважається таким, що прийняв спадщину автоматично, навіть якщо не подав відповідну заяву. Відмовитися від спадщини в такому випадку він може, подавши заяву про відмову протягом тих самих шести місяців. Це правило особливо часто стосується дітей, які мешкали разом із батьками.

Покрокова процедура оформлення спадщини за заповітом

Після смерті батька або матері процес оформлення спадщини за заповітом складається з кількох послідовних етапів. Дотримання правильного порядку допомагає уникнути зайвих витрат, затримок і судових спорів між спадкоємцями.

1. Звернення до нотаріуса протягом шести місяців. Спадкоємець подає заяву про прийняття спадщини нотаріусу за останнім місцем проживання спадкодавця. При собі потрібно мати паспорт, ідентифікаційний код та свідоцтво про смерть. Нотаріус відкриває спадкову справу та перевіряє інформацію у Спадковому реєстрі.
2. Перевірка заповіту. Нотаріус з’ясовує, чи існує заповіт, його зміст і чинність. Якщо спадкодавець складав кілька заповітів протягом життя, юридичну силу має останній за датою. Попередні заповіти діють лише в тій частині, яка не суперечить останньому документу.
3. Збір документів на майно. Спадкоємець надає правовстановлювальні документи на нерухомість, технічний паспорт, довідку про склад сім’ї. Якщо є необхідність визначити вартість майна для оподаткування, замовляється експертна оцінка вартості.
4. Визначення обов’язкових часток. Нотаріус встановлює, чи є серед спадкоємців особи з правом на обов’язкову частку (малолітні, неповнолітні, непрацездатні діти, непрацездатне подружжя чи батьки), і за потреби розраховує розмір цієї частки.
5. Видача свідоцтва про право на спадщину. Після спливу шестимісячного строку нотаріус видає свідоцтво, яке юридично підтверджує перехід права власності до спадкоємця. Цей документ є підставою для реєстрації нового власника.
6. Державна реєстрація права власності. Зі свідоцтвом про право на спадщину спадкоємець звертається до нотаріуса або до Центру надання адміністративних послуг, де здійснюється реєстрація права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Лише після цього кроку спадкоємець може повноцінно розпоряджатися майном — продавати, дарувати, здавати в оренду.

Що краще обрати: заповіт чи дарування

Однозначної відповіді на це питання не існує — кожен спосіб передачі майна має свої переваги та ризики, і вибір залежить від конкретної сімейної ситуації. Однак є кілька орієнтирів, які допоможуть прийняти рішення.

Заповіт доцільний, коли батьки хочуть зберегти контроль над майном до кінця свого життя і мати можливість у будь-який момент змінити свою волю. Він також підходить для ситуацій, коли є кілька дітей і батьки хочуть чітко визначити частки кожного або передбачити умови спадкування (наприклад, заборону продажу протягом певного часу). Заповіт захищає самих батьків: поки вони живі, ніхто не зможе виселити їх із власного житла чи примусити до будь-яких дій із майном.

Дарування підходить, коли батьки мають лише одну дитину і впевнені у стосунках із нею, а також мають інше житло для власного проживання. Це також хороший варіант, коли головна мета — захистити майно дитини від поділу при можливому розлученні. Ще один аргумент на користь дарування — воно виключає ризик оспорювання з боку інших спадкоємців, включно з тими, хто претендує на обов’язкову частку, адже подароване майно взагалі не входить до спадкової маси.

Головний ризик дарування полягає в тому, що після підписання дарчої батьки юридично не мають жодних прав на подаровану квартиру чи будинок. Навіть право проживання не гарантоване, якщо воно не зафіксоване окремим договором. Тому при виборі цього способу юристи радять обговорити з нотаріусом можливість включення до договору дарування додаткових умов — наприклад, права дарувальника на проживання в подарованій нерухомості.

Як уникнути конфліктів між спадкоємцями

Юридична схема передачі майна — лише частина справи. Не менш важливим є те, як батьки комунікують свої наміри дітям, адже сімейні суперечки навколо спадщини можуть тривати роками, коштувати значних сум на судові процеси і назавжди зруйнувати стосунки між близькими людьми.

Перша порада — відкрито обговорити свої плани з усіма дітьми ще до оформлення документів. Несподівані рішення, виявлені вже після смерті батьків, майже завжди сприймаються кимось із спадкоємців як несправедливість. Навіть якщо рішення є обґрунтованим (наприклад, одна дитина отримує квартиру, бо доглядала за батьками, а інша — грошову компенсацію), відсутність попереднього пояснення генерує образу й підозри.

Друга порада — якщо батьки хочуть передати різним дітям різні об’єкти, варто зафіксувати це у заповіті з чітким визначенням часток або конкретних об’єктів для кожного спадкоємця. Формулювання на кшталт «розділити все порівну» може призвести до спорів, якщо є нерухомість різної вартості або складу.

Третя порада — для складних ситуацій, зокрема коли є діти від різних шлюбів або спільне майно подружжя, найрозумнішим кроком буде звернення до адвоката, який спеціалізується на спадковому праві. Фахівець може запропонувати комбінований підхід: частину майна передати через дарування ще за життя, а іншу — через заповіт, мінімізувавши ризики конфліктів та судових спорів.

Спадковий договір як альтернатива заповіту

Окрім заповіту, дарування та довічного утримання, Цивільний кодекс України передбачає ще один інструмент, який використовується рідше, проте може бути корисним у певних ситуаціях. Це спадковий договір, врегульований статтями 1302–1308 ЦКУ. За цим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконати певні розпорядження другої сторони (відчужувача), і в разі смерті відчужувача набуває право власності на визначене договором майно.

Спадковий договір суттєво відрізняється від заповіту. Заповіт — це односторонній акт волі, який заповідач може в будь-який момент скасувати. Спадковий договір — двостороння угода, яка потребує згоди обох учасників. Відчужувач не може в односторонньому порядку відмовитися від нього, а набувач отримує юридичну гарантію, що після смерті відчужувача обіцяне майно перейде саме до нього. Водночас на це майно нотаріус накладає заборону відчуження, тому відчужувач не зможе продати або подарувати його третім особам.

Для дітей спадковий договір може бути цікавим у ситуації, коли батьки хочуть отримати від дитини певні зобов’язання ще за свого життя — наприклад, допомогу з домашнім господарством, оплату комунальних послуг або інший внесок. На відміну від договору довічного утримання, спадковий договір не вимагає саме догляду за особою — характер зобов’язань може бути будь-яким.

Типові помилки при передачі майна дітям

Практика нотаріусів і судових спорів свідчить, що при плануванні передачі спадщини батьки часто припускаються одних і тих самих помилок. Знання цих типових прорахунків допоможе уникнути неприємних наслідків та зекономити час і кошти.

Перша і найпоширеніша помилка — відкладання оформлення документів на невизначений термін. Багато хто сприймає складання заповіту як щось незручне або навіть суєвірне й відкладає його «на потім». У результаті після раптової смерті батьків діти змушені проходити складну і тривалу процедуру спадкування за законом, нерідко з конфліктами між кількома спадкоємцями, залученням суду та витратами на адвокатів. Складання заповіту займає кілька годин і коштує відносно невеликих грошей — набагато менше, ніж потенційний судовий процес.

Друга помилка — дарування єдиного житла без жодних гарантій для себе. Батьки, рухомі бажанням допомогти дитині, іноді подарують єдину квартиру, не подбавши про власне право проживання. Після підписання дарчої вони юридично стають сторонніми особами стосовно цього приміщення. Якщо стосунки з дитиною зіпсуються, повернути нерухомість через суд буде надзвичайно складно за відсутності підстав, визначених статтею 727 ЦКУ.

Третя помилка — ігнорування права на обов’язкову частку. Батьки заповідають все майно одній дитині, забуваючи, що інші діти — особливо неповнолітні або непрацездатні — все одно мають законне право на свою частку. Це неминуче призводить до судових позовів і перерахунку часток, а інколи — до примусового продажу нерухомості для задоволення вимог усіх спадкоємців.

Четверта помилка — нехтування документами. Відсутність актуального технічного паспорта, невідповідність фактичної площі нерухомості даним у документах, неоформлена приватизація земельної ділянки під будинком, наявність незареєстрованих перебудов — усе це створює серйозні проблеми на етапі оформлення спадщини або дарування і може затягнути процес на місяці чи навіть роки.

П’ята помилка — невраховування боргів спадкодавця. Разом із майном спадкоємці отримують і борги померлого — у межах вартості успадкованого. Якщо квартира обтяжена іпотекою, а інші борги перевищують вартість рухомого майна, спадкоємці можуть опинитися у фінансово невигідному становищі. У таких випадках варто ретельно зважити, чи доцільно приймати спадщину, чи краще відмовитися від неї.

Яку роль відіграє нотаріус у процесі передачі майна

Нотаріус є ключовою фігурою в будь-якому процесі передачі нерухомого майна в Україні. Саме він забезпечує законність правочину, перевіряє документи, встановлює особи учасників та здійснює державну реєстрацію переходу права власності. Без участі нотаріуса жоден із трьох основних способів передачі майна — заповіт, дарування або довічне утримання — не має юридичної сили.

При складанні заповіту нотаріус перевіряє дієздатність заповідача, фіксує його справжню волю й вносить інформацію про заповіт до Спадкового реєстру. Це гарантує, що заповіт буде знайдений після смерті спадкодавця й жоден із спадкоємців не зможе його приховати. При оформленні дарування нотаріус перевіряє документи на нерухомість, наявність обтяжень і арештів, встановлює особи дарувальника та обдаровуваного, посвідчує договір і здійснює реєстрацію нового права власності.

Вибирати нотаріуса для оформлення дарування або довічного утримання слід за місцем реєстрації однієї зі сторін або за місцем розташування нерухомості — такі правила встановлює законодавство. Для складання заповіту жодних територіальних обмежень немає — звернутися можна до будь-якого нотаріуса в Україні. Вартість нотаріальних послуг складається з державного мита та послуг правового й технічного характеру. Точну суму найкраще уточнювати безпосередньо у вибраного нотаріуса, оскільки тарифи можуть відрізнятися й періодично змінюватися.