Жан-Поль Бельмондо (9 квітня 1933 — 6 вересня 2021) — один із найвідоміших і найулюбленіших акторів у світовій історії кіно. За понад 50 років кар’єри він зіграв у більш ніж 80 фільмах, ставши символом французького кіно — спочатку як ікона «Нової хвилі» поруч із Годаром та Трюффо, а потім як король бойовиків та комедій, який сам виконував каскадерські трюки без дублерів. Його обличчя з характерним «зламаним» носом стало одним із найвпізнаваніших у Європі. У цій статті — біографія, найкращі фільми з детальними описами та повна фільмографія.
Біографія
Жан-Поль Бельмондо народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (передмістя Парижа) у творчій родині — його батько, Поль Бельмондо, був відомим скульптором. У юності Жан-Поль захоплювався боксом (і навіть мав кілька аматорських боїв), що згодом стало в нагоді в екшн-фільмах. Він навчався в Національній вищій школі драматичного мистецтва (Консерваторія) у Парижі, де його одногрупниками були Жан-П’єр Кассель та Бруно Кремер.
Свою першу значну роль Бельмондо отримав у фільмі Жан-Люка Годара «На останньому подиху» (1960) — стрічці, яка стала маніфестом французької «Нової хвилі» та миттєво зробила його зіркою. Протягом 1960-х він працював із найкращими режисерами авторського кіно: Годаром, Трюффо, Де Сіка, Маньяні, Мельвілем. Але з 1970-х Бельмондо свідомо обрав шлях комерційного кіно — бойовики, комедії, трилери — і став найкасовішим актором Франції.
Характерна риса Бельмондо — він ніколи не використовував каскадерів для трюків: стрибав з будівель, бігав по дахах, висів на вертольотах і гонявся за поїздами особисто. Це зробило його фільми унікальними для свого часу — до появи Джекі Чана ніхто в кіно не робив нічого подібного. У 2001 році Бельмондо переніс інсульт, який фактично завершив його акторську кар’єру. Він помер 6 вересня 2021 року у Парижі у віці 88 років. Президент Франції Макрон назвав його «національним скарбом».
Найкращі фільми: авторське кіно (1960-ті)
| Рік | Фільм | Режисер | Роль / Примітка |
|---|---|---|---|
| 1960 | На останньому подиху (À bout de souffle) | Жан-Люк Годар | Мішель Пуакар — дрібний злочинець, ікона бунтарства; фільм-маніфест «Нової хвилі» |
| 1961 | Жінка є жінка (Une femme est une femme) | Жан-Люк Годар | Романтична комедія з Анною Каріною; грайливе, легке кіно |
| 1961 | Леон Морен, священик (Léon Morin, prêtre) | Жан-П’єр Мельвіль | Молодий священик під час Другої світової; драматична, глибока роль |
| 1962 | Картуш (Cartouche) | Філіп де Брока | Знаменитий французький розбійник XVIII ст.; пригодницька комедія |
| 1963 | Людина з Ріо (L’Homme de Rio) | Філіп де Брока | Пригодницький екшн; вважається предтечею Індіани Джонса |
| 1964 | Банановий Джо / Чоловік із Ріо | Філіп де Брока | Продовження пригодницької лінії; екзотичні локації |
| 1965 | Божевільний П’єро (Pierrot le Fou) | Жан-Люк Годар | Культовий фільм «Нової хвилі»; роуд-муві про кохання та втечу |
| 1966 | Паризька пригода (Paris brûle-t-il?) | Рене Клеман | Епічна воєнна драма про визволення Парижа; зірковий каст |
| 1969 | Сирена Міссісіпі (La Sirène du Mississipi) | Франсуа Трюффо | Нуар-трилер з Катрін Деньов; любов і зрада |
| 1970 | Борсаліно (Borsalino) | Жак Дере | Гангстерський фільм із Аленом Делоном; стильний дует двох легенд |
Найкращі фільми: бойовики та комедії (1970–90-ті)
| Рік | Фільм | Жанр | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1975 | Страх над містом (Peur sur la ville) | Трилер/екшн | Комісар поліції проти серійного вбивці; знамениті трюки на дахах Парижа |
| 1976 | Маріонетки (Le Corps de mon ennemi) | Трилер | Чоловік, несправедливо засуджений, шукає правду |
| 1977 | Тварина (L’Animal) | Комедія | Каскадер та його дублер; класична французька комедія |
| 1979 | Ас із асів (L’As des as) | Пригоди/комедія | Олімпіада 1936, Берлін — французький боксер проти нацистів |
| 1981 | Професіонал (Le Professionnel) | Трилер/екшн | Найкасовіший фільм Бельмондо; музика Енніо Морріконе; культова фінальна сцена |
| 1982 | Ас (L’As des as) | Пригоди | Тренер збірної Франції з боксу рятує єврейського хлопчика в нацистському Берліні |
| 1984 | Невезучі (Les Morfalous) | Комедія/пригоди | Група солдатів шукає нацистське золото у Північній Африці |
| 1988 | Кігтик (Itinéraire d’un enfant gâté) | Драма/комедія | Бізнесмен інсценує зникнення; «Сезар» за найкращу чоловічу роль |
| 1998 | Пів на другу вночі (1/2 chance) | Комедія | Один із останніх фільмів; легка комедія |
| 2008 | Людина та її собака (Un homme et son chien) | Драма | Останній повноцінний фільм; тиха драма про самотність |
Нагороди та визнання
Бельмондо — один із тих акторів, яких більше любить публіка, ніж академія. Він отримав «Сезар» (французький «Оскар») лише раз — за фільм «Кігтик» (1989), і почесного «Сезара» за кар’єру у 2017 році. Також відзначений: Почесною Золотою пальмовою гілкою Каннського фестивалю (2011); Премією Венеціанського фестивалю «Золотий лев» за кар’єру (2016); Орденом Почесного легіону (вища нагорода Франції); Титулом «національний скарб» від президента Макрона після смерті.
Бельмондо та каскадерство
Те, що робив Бельмондо у своїх фільмах, було безпрецедентним для європейського кіно. У «Страху над містом» він бігав по дахах Парижа без страховки — на справжніх будівлях, на справжній висоті. У «Людині з Ріо» стрибав із мосту. У «Професіоналі» висів на вертольоті. У «Тварині» гасав на мотоциклі по руїнах. Усе це — без дублерів, без CGI, без трюкових тросів. Бельмондо казав: «Трюки — це моя подяка глядачам. Вони заплатили за квиток — вони мають побачити, що я ризикую по-справжньому». Ця філософія вплинула на цілу генерацію акторів — від Джекі Чана до Тома Круза.
Бельмондо та Делон: велике протистояння
Дружба-суперництво Жан-Поля Бельмондо та Алена Делона — одна з найвідоміших у світовому кіно. Обидва — ровесники, обидва — суперзірки французького кіно, обидва — символи чоловічої привабливості. Але абсолютно різні: Делон — холодна аристократична краса, Бельмондо — хлопець із вулиці з кривим носом та іронічною посмішкою. Вони зіграли разом лише у двох фільмах («Борсаліно», 1970 та «Борсаліно і Ко», 1974), але їхнє суперництво тривало все життя — за касові збори, за жіночу увагу, за любов публіки. Після смерті Бельмондо Делон написав: «Він був частиною мого життя. Ми були пов’язані 60 років, і я втратив брата».
Повна фільмографія: ключові роботи по десятиліттях
1960-ті — ера «Нової хвилі»
На останньому подиху (1960), Чочара (1960, з Софі Лорен), Леон Морен, священик (1961), Жінка є жінка (1961), Картуш (1962), Людина з Ріо (1964), Стався вчора в Марієнбаді (1964), Божевільний П’єро (1965), Казино «Рояль» (1967, не офіційний Бонд), Сирена Міссісіпі (1969).
1970-ті — перехід до комерційного кіно
Борсаліно (1970), Суперник (1971), Борсаліно і Ко (1974), Страх над містом (1975), Маріонетки (1976), Тварина (1977), Чудовисько (1977).
1980-ті — пік популярності
Ас із асів (1979), Поліцейський або бандит (1979), Професіонал (1981), Невезучі (1984), Тримайтесь за кишені (1985), Кігтик (1988, «Сезар» за найкращу чоловічу роль).
1990-ті та 2000-ні — фінал кар’єри
Пів на другу вночі (1998), Можливо (1999), Амазонка (2000), Людина та її собака (2008, останній повноцінний фільм).
Вплив Бельмондо на світове кіно
Бельмондо вплинув на кінематограф значно більше, ніж усвідомлює більшість глядачів. Його роль у «На останньому подиху» фактично створила архетип «крутого антигероя» — бунтаря з сигаретою та зневагою до закону, який потім тиражувався Голлівудом десятиліттями (від Стіва Маккуїна до Бреда Пітта). Його екшн-фільми 1970–80-х без каскадерів стали прямою інспірацією для Джекі Чана (який відкрито це визнає) і Тома Круза (серія «Місія: нездійсненна»). Стівен Спілберг підтвердив, що «Людина з Ріо» надихнула його на створення Індіани Джонса — порівняйте сюжети, і ви побачите дзеркальне відображення. А фільм «Борсаліно» з Делоном вплинув на стиль гангстерських фільмів від «Хресного батька» до «Одного разу в Голлівуді» Тарантіно.
У Франції Бельмондо — більше, ніж актор. Він — національний символ, як Ейфелева вежа або круасан. Його смерть у 2021 році сколихнула країну: президент Макрон назвав його «національним скарбом», а Париж прощався з ним у Домі інвалідів — честь, якої удостоюються лише найважливіші фігури Франції.
З чого почати: 5 фільмів для знайомства
Якщо ви ніколи не дивилися фільми Бельмондо — ось п’ять стрічок, які дадуть повне уявлення про масштаб його таланту. «На останньому подиху» (1960) — для тих, хто хоче зрозуміти «Нову хвилю» та побачити народження кіноікони. «Картуш» (1962) — для тих, хто любить пригоди, гумор та історичне кіно. «Професіонал» (1981) — для тих, хто любить екшн, напругу та фінальні сцени, від яких мурашки по шкірі. «Борсаліно» (1970) — для тих, хто хоче побачити Бельмондо та Делона разом — два титани в одному кадрі. «Кігтик» (1988) — для тих, хто хоче побачити зрілого Бельмондо у його найглибшій драматичній ролі, за яку він отримав єдиний «Сезар» у кар’єрі.
Цікаві факти
Бельмондо в юності серйозно займався боксом і навіть розглядав кар’єру професійного боксера — але обрав кіно. Його «зламаний» ніс — результат боксерської травми у юності, а не природна особливість. Саме ця «недосконалість» зробила його обличчя впізнаваним та відрізняла від гладких красенів Голлівуду. У фільмі «Людина з Ріо» Бельмондо пробігає понад 8 км по екрану за 100 хвилин фільму — цей рекорд довго не могли побити. Стівен Спілберг зізнався, що «Людина з Ріо» надихнула його на створення Індіани Джонса — порівняйте сюжети, і ви побачите дзеркальне відображення. Бельмондо зіграв у фільмах більше 80 разів — і жодного разу не зіграв злодія як головну роль. Після інсульту у 2001 році він провів 4 місяці в лікарні і ще кілька років на реабілітації, але повернувся на сцену у 2009 році. Його останнє з’явлення на Каннському фестивалі (2011) завершилося 20-хвилинною стоячою овацією всього залу.
Особисте життя
Особисте життя Бельмондо було не менш бурхливим, ніж його фільми. Він був одружений двічі. Перша дружина — танцівниця Елоді Константен (шлюб 1959–1965, троє дітей: Патрисія, Флоранс та Поль). Друга дружина — Натті Тардівель (шлюб 2002–2008, одна дочка — Стелла). Серед його романів — стосунки з акторкою Урсулою Андресс (перша дівчина Бонда), з італійською зіркою Лаурою Антонеллі та з бразильською моделлю Карлою Бруні (яка пізніше стала першою леді Франції як дружина Ніколя Саркозі).
Трагедія сталася у 1994 році, коли його старша дочка Патрисія загинула в пожежі у своїй квартирі в Парижі у віці 40 років. Ця втрата стала найтяжчим ударом у житті Бельмондо — він публічно зізнався, що ніколи не зміг від неї оговтатися.
Бельмондо та Україна
Фільми Бельмондо були надзвичайно популярні в СРСР та Україні — попри «залізну завісу», французьке кіно регулярно закуповувалося для радянського прокату. «Людина з Ріо», «Картуш», «Професіонал», «Ас із асів» — ці фільми знало покоління 1970–80-х напам’ять. У Києві та Львові в 1970-х Бельмондо був таким же популярним, як голлівудські зірки — можливо, навіть популярнішим, адже його фільми реально показували в кінотеатрах, а не тільки переповідали «за чутками».
Після незалежності України фільми Бельмондо продовжували транслюватися на телебаченні і стабільно збирали високі рейтинги. Сьогодні їх можна знайти на українських стрімінгових платформах Megogo та Sweet.tv у дубляжі та з субтитрами.
Цитати Бельмондо
«Трюки — це моя подяка глядачам. Вони заплатили за квиток — вони мають побачити, що я ризикую по-справжньому». «У мене ніс боксера, тіло каскадера і серце хлопчиська. Цього достатньо для кіно». «Я ніколи не хотів бути красивим. Я хотів бути цікавим». «Кіно — це не мистецтво. Кіно — це життя, зняте на плівку». «Стареіти — це не трагедія. Трагедія — це перестати рости».
Бельмондо — це не просто актор. Це ціла епоха французького кіно, від інтелектуального бунтарства «Нової хвилі» до безбашенних бойовиків без каскадерів. Він доводив, що зірка може бути одночасно і розумною, і сміливою, і смішною — і що кривий ніс не заважає бути найпривабливішим чоловіком Франції. Якщо ви ще не бачили його фільмів — починайте з «На останньому подиху» (для інтелектуалів) або «Професіоналу» (для любителів екшну). Не пошкодуєте.
